Бродили зранку снігами... Гарно так, додому не хотілося.
Приємно дивитися, як прокидається місто, діти, як струмочки, з усіх боків стікаються до садочків/школи...

"Це ж Алекс, привіт?" - дівчинка з портфеликом крутилась коло нас вже довгенько, але я її одразу не впізнала."Алекс, - кажу- І тобі привіт". Дівчинка ця - ще з наших літніх друзів. Завжди активно вітала Алекса на подвір'ї, вимагала у мене смаколики і пробувала вчити біглятко різним командам. Смішно, розчулююче і по-дитячому вперто. Смикала маму за руку і вимагала, щоб і їй купити "цього песика, як із казки".

"А в мене вже вирішили, - мала сумно малює риски носком черевика на снігу - песика не куплять. Будуть папуги".

Навіть десь розумію маму дівчинки, але папуги? "Це, мабуть, добре... - тягну фальшиво - папуги бувають гарні". "Скажу купити хвилястих, як вже папуги, то хай хоч балакають" - мала явно має лідерські замашки. Але все одно стоїть сумна і дивиться на Алекса.

"Не переживай," - кажу, от виростеш, і купиш собі собаку. Сама. Такого, як захочеш. Я ж теж от тільки зараз маю Алекса. А в дитинстві навіть і папуг не мала". Яскраво-зелені штани перестали малювати на снігу, підскочили вгору: "Точно! Сама куплю. Куплю. Куплю." І помчала в школу. Думаю, на всі свята вона буде загадувати одне бажання: якнайшвидше вирости.

Але ж яка добра душа росте!

Снєжка, Таня,

Такі розчулюючі оповіданнячка про дитинство вийшли!
А я - з маленького містечка. У нас там будинок. Собаки у сільській філософії, це зовсім інакше, як в місті. Буда, ланцюг, охорона. Був у нас якийсь Тузик, але й в нас знайшлися живодери, вкрали його, мама дуже плакала, знайшла його захололим на тій живодерні і сказала, більш ніяких собак!
Я тоді була ще дуже мала, але зрозуміла, що собак в нас більше не буде.
І які там папужки, хом'яки чи інші щурі! У селі може бути тільки кіт - і той на вулиці. Кури не рахуються.

Ми жили теж бідно, телевізора я на очі не бачила до 7 класу. Тому багато читала, перечитала всі книги у сусідів, і дві бібліотеки - шкільну й районну. Бабуся на добраніч розповідала історії з Біблії і з життя - наприклад, як бачила русалку польову, як шукали скарби на Івана Купала. Все змішувалось у моїй дитячі голові. Я хотіла стати чарівницею, навчитися літати (пробувала з пенька!), бути невидимою й т.ін.  Якимось дивом у нашій провінції була спецшкола - з поглибленим вивченням іспанської мови, її ми вчили з 1 класу. І я мріяла... дійти на Кубу. В моїй уяві там було тепло, зелено і весело. У третьому класі висипала у подруги з портфеля книги, нарвала щавлю на дорогу (щоб було що їсти), взяла сірники, книжку про партизанів на дорогу і пішла... пішки на Кубу. Все продумала! Йшла по залізничній колії: щоб міліція не побачила й додому не завернула, і з дороги так не зіб'юсь Придумала цілу легенду, хто я і куди йду (без Куби). Дві подруги напросились зі мною. Перша заплакала додому, як тільки вийшли за рідне місто, і вернулась. А з другою ми дійшли аж через три села. Міліція вранці нас зняла з печі у бабці, до якої ми напросились ночувати. Бабця була хитра, "войну пройшла, німецьку шпигунку викрила", і на нас, як ми поснули, побігла в сільраду заявила (а я ж таку легенду заливала!!). Здала, словом, як шпигунів Для нашого містечка була велика подія - міліція когось там піймала і везе у воронку! Бабця з лозиною мене вже чекала під відділенням. Мама свого додала медичним шлангом (вона у мене фармацевт). У школу було соромно повернутися. Я мала того року всі п'ятірки, і незадовільну поведінку у табелі. Похвальну грамоту віддали конкурентці. А мене ще довго-довго дражнили.

До Куби я так ніколи ще і не дійшла. От на цих канікулах була на іспанських островах, пригадала свою іспанську, вона як цвяшок досі сидить у моїй голові. Іспанці тішились, що хоч хтось говорить не англійською, а знає їх мову. Мене знову тягне у мандри
Але тепер у мене є Алекс, і мандрувати будемо удвох.  От чекаємо зимових канікул!

Все не йдуть мені з ума ці твої, Снєжка, слова.
Це ж так класно, коли діти ростуть разом з іншими домашніми істотами. Це так по-дитячому, хотіти собаку, бо собака - це символ домашнього затишку, безпеки, захищеності, теплоти, дружби, вірності, любові. Того, чого дитина звичайно потребує.

У такому порядку ці твої цитати змінюють суть речей: може і я перенесла не Славка свої дитячі мрії - мати песика.

Я Алекса дуже хотіла, але хотіла й Славкові зробити Алексом велику приємність. А цей поганець завів собі собаку ... в комп'ютері! Показує, як та лижеться, скаче, шукає скарби... Блін, як прикро! Тут Алекс СПРАВЖНІЙ, теплий і класний поруч, а він з комп'ютерним мемом грається.
Нема слів, просто. Що за діти... Повірте, я виховувала Славка не менш відповідально,ніж зараз Алекса. Може й заслужили ми той кінець світу...

Сьогодні приїде моя старшенька - Ганя.

Приїде святкувати на Ганни (22.12) День народження (20 років!) і ... привезе в гості свого хлопця.  Краківського [взломанный сайт] Він ніколи не був в Україні, боюсь, як сприйме наші дикі Березняки...

Готуюсь до їх приїзду, як до Папи Римського. Хазяйка з мене ніяка, шити/пряти/готувати в мене відбирає багато сил, тому метаюсь по хаті зранку.
Алекс теж перейнявся важливістю моменту. Лежить спокійним калачиком. Хоча він в нас в домі теж як Папа. Чотири рази в день (або й п'ять) я гуляю з ним майже по годині щоразу. Руденького трохи трясе від холоду після вулиці, але додому йти все одно не хоче, ритуально впирається під під'їздом. Сьогодні винятково дала йому їжу зі столу. Не зовсім зі столу - із спільної каструлі. Напоїла після вулиці тепленьким дієтичним курячим бульйоном (Славко сидить на дієті). Алексу дууже сподобалось! Хм... ще дограюсь, доведеться заради нього навчитися готувати і годувати натуралкою  [взломанный сайт]

І... дожилася. При здоровому глузді і достатньому життєвому цинізмі думаю, у що вдягнути малого бігля. Роздивляюсь в інтернеті собачі комбінезончики. Чоловік свариться, як ніколи, каже щоб не робила із пса дитини, а мені шкода худенького. Правда, апетит у Алекса після прогулянок ого! От чоловік і каже краще годувати, а не одягати.

Ганя теж, як то з гуртожитку, їде голодна-голодна і вже казала, що мріє про наш холодильник як про скриню скарбів. Як з ними всіма справитись?

А телефонні божевільні далі дзвонять. Вмовляли Славка не купувати бункери, бо кінець світу буде не такий, як зараз думають. Славко пообіцяв їм не купувати.  Якось буде...

Ось так Алекс виглядає в обновці

А це вже діти над малим сплячим пожартували

мене чарують кожного дня. Алекс справді розумний і інтелігентний.
З ним про все можна домовитись мирно. Диски Фішера побрязкали пару раз і лежать без потреби, ми й так знаходимо спільну мову.

Було, не хотів мити лапи - чи то перепад температур був некомфортний, чи то не хотів, щоб його на руки брали (щоб у ванну поставити). Пробував рикнути до мене. Тихо, але виразно. Ну що: можна було б йти на конфлікт, взяти за загривок і показати, хто в домі старший. Але я завжди вибираю мирну тактику. Спокійно почухала під горлом, попросила лапу, потім другу, поставила на зайчика, а потім він і сам не зрозумів, як у ванні опинився. Все одно моє зверху!

Не хоче комбінезон одягати - не тягну насильно. Кажу "Йдемо гуляти. Я одягаюсь". Алекс - хитрий! - біжить і носом свій ошийник пихає на вішалці. Я кажу: "Алекс теж буде одягатися" і показую комбінезон. Тікає. Я чекаю. Знову кличу гуляти. Він до ошийника, я трясу комбінезоном. За кілька разів зрозумів! Я б не одягала з радістю, але мінус 16 для підлітка незарослого  - трохи забагато. Та й труситься голий. А з одежки виймаю тепле і веселе тільце. І шелестить на вулиці смішно, як різдвяний кульок з цукерками.

Все ж для його добра!

А сьогодні Алексу виповнюється 9 (дев'ять) місяців! Офіційно юніор. Діти пов'язали на шию лєнточку.

Алекс запишався... 

Ах, Славкові купили нову ковдру?

Покотилися-повалилися...

На зуб попробували

Постелилися. Спати будемо тут. Чи щось не так?

Ми ж так гарно гуляли і дууже втомилися!

Отредактировано Alex i Aleksandra (23-12-2012 14:26:54)

Треба мати чимало іронії і самоіронії, щоб переживати у нашій країні свята.

Намагалась з усіх сил відбитися від олівьє, але Славко надивився новорічних реклам і змусив таки кришити цей символ давно минулих часів.

Хоч-не хоч прибрались в хаті. Купили шампанське, аякже. Мандарини. Ще якісь там ніби новорічні дрібниці. Ялинку поставили (маленьку, штучну, високо для Алекса). Включили вогники на вікні.

Спочатку до них принюхувався Котяра. Потім підтягнувся й Алекс

Не хотілося готувати нічого особливого. Зібралися тільки сім'єю. Легкі страви, солодощі, фрукти... Нам - кожному по 12 виноградин. Алексу - 12 шматочків м'яса. Алекс опівночі вже міцно спав, не зразу зрозумів, чого це йому миску просто на дивані під носа пхають. Доки дійшло, що це не сон... Не встиг все швидко з'їсти. Я теж не встигла всі 12 виноградин ковтнути. Значить, у нас з Алексом буде рік з випробуваннями...  Хлопці зі своїми виноградинами справились вчасно.

Привітали батьків. Кількох друзів. Алекс солодко позіхав і навівав сон...

А тут феєрверки! Бабахкало з усіх боків, далеко на Хрещатику (нам видно) й просто під вікном. Доки гримотіло далеко, я висадила Алекса на підвіконня й розказувала, як це гарно і весело. Він не дуже вірив, але дивився на спалахи спокійно. Потім, коли загримотіло, просто під вікнами, тяжко зітхнув - і пішов у клітку. Зарився там і... заснув. Я не могла повірити. Бігала, мацала, чи не тремтить, чи правда спить. А таки спав! Герой!

Телевізор не тішив - те, що й кожного дня, все досить вульгарне.
Ми швидко зробили, як Алекс.

А вранці - все як завжди. 7-00, цілуємось з Алексом, чухаємо животика (я сподіваюсь зачухати Розбійника "ще хоч на п'ять хвилин") встаємо, я напівсонно одягаюсь і... Наче в іншому світі опиняюсь. Аж прокинулась!

У людей свято триває!

Відкриті балкони, на підвіконнях пиво, сидять, курять, як в барах. Музика - у кожного своя. Дівки на вузьких підвіконнях танцюють, вихиляються, як біля шеста, як не попадають!  Кричать - "фоткай меня бистрєй, а я вконтакте поставлю". Ми з Алексом аж роти повідкривали. Біля бювету - поляна (активна). На дитячому майданчику - рясні сліди вчорашньої поляни (чоловік казав, тут гуляли до 4 ранку). На білому снігу чорні квадрати, просто Малевича - видно вибивали килими (коли?), то тут, то там купи від витрушених мішечків пилесосів (коли?!). На каналізаційних люках - гори свіжих курячих кісток ("святковий" подарунок з підігрівом братам меншим). У кожному дворі - використані ракетні  салютні установки. Алекс на них злісно підіймав ногу і голосно гавкав, я не забороняла.

Скільки ж ми проспали! Шкода (або на щастя), не мала з собою фотоапарата...

Бо чого вартий був, наприклад, сніговичок, у якого замість рук стирчали пляшки з-під пива, а замість носа - цигарка!

(сфоткали потім його увечері)

З новим щастям! Ми точно за таке нове щастя тости піднімали?

Ех... Як не любити любов наших людей до таких святкувань.

Сьогодні цілий день гуляли теж під періодичним обстрілом. Алекс на вулиці не такий сміливий, як вдома. Але давнього страху не має. Зупиняється, насторожується, дивиться на мене, я підбадьорюю, йдемо далі. Без паніки. Гримотить звідусіль, куди дітися - звикаєш!
Але нерви у пацана міцненькі.

А коли Алекс під феєрверки зробив під деревцем купку, я оцінила це як справжній новорічний подарунок!

З новим роком! З новими досягненнями!

Отредактировано Alex i Aleksandra (01-01-2013 23:58:23)

Сьогодні вранці зустріли знайому бабуню.

У неї песик схожий на китайського хіна. Мало не плакала, як його пожував стаф (на щастя тільки пожував, бо у песика товстенька шия і дуже грубий підшерсток). Пес в шоці з глибокими ранами, бабуня мало не плаче. Стафа без повідка водить вічно п'яний наш сусід. Ми з ним якось не перетинаємось. Читала таку тему в нас на форумі. Але що може зробити старенька, коли ця машина у вільному польоті несеться і нападає ззаду?

А я знову відбивала Алекса від добермана. Він з нашого будинку. Я привчена крутити головою на всі боки, особливо там, де, знаю, що гуляють великі собаки.  Бачу цього добермана здалеку і встигаю підхопити Алекса або закрити собою. Він летить конкретно на горло Алексу (перевірено, вже знімала з Алекса вдвох з вагітною сусідкою, на щастя тримала Алекса дуже близько біля себе). Але чому Я з ним маю воювати?! В мене аж коліна тремтять. Чоловік сказав, що привезе перцевий балончик. Поможе? Чи одразу електрошокер купувати? З хазяйкою без толку говорити. Там повідка і в помині немає. Хазяйка всіх ігнорує. Її не один собачник знає з гіркого досвіду.

У нас є подружка стаф - Ніка (на фото вище), ніжна дівчинка, от знаємо Дера і Горана. Але бабуню не переконаєш, що стаф може бути нормальним створінням. Бо щоб соба був нормальним, нормальним повинен бути хазяїн. А цей вічно празднічний. А скільки після свят в околиці бродить собак з ошийниками і повідками! За вівчаркою я не встигла добігти, до ротвейлера боялась підійти. А ще якусь дрібноту загублену Славко бачив. А ще одну, з гарним червоним ошийником, чоловік з-під коліс чужого авто дістав, мертвою. Блін, це все через ці дурні п"янки і феєрверки!  [взломанный сайт] Кому потрібні такі свята  [взломанный сайт]

Почуваюся малою і беззахисною. Дуже хочу вирости і створити свій притулок для тварин. Щоб відбирати нещасних собак у таких неадекватних хазяїв, лікувати їх і робити щасливими. Ех, якби такі бажання збувалися...