Неа... Дивилась на Форумі КСУ - "13.00-14.00 перерыв, конкурс юных хендлеров". Точно! Організатори писали 02.06.
А всі інші конкурси так, перед бестами.

Спасибі, дівчатка!

Все мало бути інакше, ми задумували бути зовсім у інших місцях  - збирались у Карпати, відпочити, побродити горами (без повідка), надивитись на гори, квіти, зелень, а не на комп'ютер. А при нагоді планували виставки в Івано-Франківську і Тернополі. Дуже хотілось подивитись саме на україномовні виставки, де є клас малюків, цуценят - це якось особливо гріло душу...

Та не так сталось, як гадалось. Людина мріє, а робота вносить свої корективи.  От і я, складаючи план поїздок на початку року, начебто все розрахувала, але ...

Влодек знову прогримів над вухом своє директорське "ні" і залишив мене на обороні центрально-східного робочого фронту. А сам... Сам поїхав... у Тернопіль на нараду  Мої вимріяні Карпати накрились мідним баняком  [взломанный сайт]

Череда травневих і червневих інтенсивних робочих заходів геть мене вимотали. І знову робота! Я люблю свою роботу, при кожній нагоді гордо вихваляюсь, яка моя Польща прекрасна,  але... Відпочинок, Карпати...  І я вже налаштувалася на виставки. Трохи посварившись з Чоловіком-Директором я все ж не могла не визнати, що він завжди правий, а я з Алексом "перебільшую"  і "трошки загралася". (нещодавно піймала себе на тому, що прасую Алексові простирадло-підстилку, як дитині пеленку, - на два боки).

Але покивавши головою для годиться - ага, я неправа - по-тихому і гарячково почала шукати виставку, ближче до дому і свого центрально-східного фронту. І в останні хвилини реєстрації відіслала документи на Полтаву. Тим більше, що друзі запевнили, що дорога до Полтави добра і легка. Усе найцікавіше і авантюрніше стається зі мною, коли чоловік у відрядженні!

І, як виявилося, не дарма ... Правда, перед самим рингом ми понервували. Судійство почалося без оголошень. Я ще чесала Алексу спинку, коли пішла вже друга порода. Я підійшла подивитись, як судить експерт Ольга Морозова (Росія). І аж в животі заболіло з нервів. З рингу один за одним собаки вилітали з оч.хорами. З біглів ми йшли першими. Вийшли (на запрошення) . Експерт згадала, що забула відсудити порівняння у попередньої породи. Нас перепросили - фальстарт. Алекс вирішив, що це був такий короткий ринг (він же вже постояв в стоєчці)  і надумав повалятись в пісочку... Я спітніла, почервоніла, живіт розболівся... Знову ринг. - Ура!

На бести ми не залишалися, спека стояла немилосердна, та й в понеділок знову чекала безумна гонитва на роботі. Про Великого Шампіньйона Влодеку сказала пост-фактум. Він тільки крекнув, але привітав. Зрештою, це була неділя і тільки один день. Роботу я не занедбала, а зі статусом легко божевільної вже змирилась.

А попереду... Попереду нова Велика Авантюра імені Сніжани  [взломанный сайт].
Але про це буде потім 

... квартира у Львові була у самому центрі міста, але на 3 поверсі, на який треба було видиратись дерев'яними похилими сходами. Я ледь вибралась - замучена роботою, тотальний недосип давав про себе знати, плюс валізки, плюс Алекс, який постійно рветься на всі чотири сторони світу водночас. Елегантна Сальса повільно ходить розміреним кроком поруч без усіляких повідків, ясно, що Сніжана почуває себе королевою. 
...І якщо ми вже у Львові, то треба йти гуляти цим прекрасним містом, чи не так? А куди йти гуляти? - На Замкову гору, - каже Сніжана. Моя уява зразу замість подушки намалювала мені цю гору, і ми пішли: Алекс з прискоком, я з тяжкими зітханнями і чималим рюкзаком. Як ми йшли на гору - це окрема історія: в принципі Сніжана з Сальсою йшли. А Алекса виразно накрило перезбудження: дорога, дівчинка поруч, дівчинка не грається, як би її заохотити.  Алекс дерся вгору нехоженими схилами, кам'яними скосами, зачіпав усіх і все. В гору пер швидко, а з гори - ще швидше. Я з нього ока не спускала, боялась, що або голову собі скрутить, або ноги. На Замкову гору ми все ж вийшли - і мов на арену цирку. Людей було там багато, всі одразу звернули увагу на наших прекрасних собань. А собань я ледве змогла зібрати в обійми, щоб зробити хоч одну фотку.

(Насправді так, як у Сальси, висіти язик мусів у мене)

Львів все ж таки прекрасний! Теплий літній вечір, приглушений гамір вулиць, м'яке світло. Усе створює атмосферу давнини і казки. Я б не здивувалась, якби у Львові наші собані заговорили людськими голосами. Тільки у Львові офіціант запросить вашу собаку на літній майданчик в кафе, випросивши пошвидше попередніх гостей. Сальса і Алекс під захопленими поглядами почувались як зірки. А Алекс дуже швидко заліз мені на голову ( в прямому смислі).

Львів зачарує навіть кожного собаку

Дивлячись на слухняну Сальсу, і Алекс втомився балуватися

А де м'ясо?!

М'яса! М'яса!

Отредактировано Alex i Aleksandra (26-06-2013 09:29:57)

Казімєж - це давня єврейська дільниця,  новий туристичний центр Кракова. Незнаючі туристи воліють насамперед потрапити на краківську Площу Ринок, а досвідчені (типу ми ) - на Казімєж. Тут сидять митці, кожна кав'ярня має свій стиль і дух, тут життя не вщухає цілодобово, але все дуже пристойно і комфортно. Було так приємно входити до СВОЄЇ кам'яниці на Казімєжу! Давні стіни тримали приємну прохолоду, а в дворику Алекс просто балдів. З вигулом було не менш комфортно - за кілька кроків широка зелена алея, вулиця Дієтля, а нею недалеко на Надвіслянські бульвари. Над Віслою вирує життя! Доріжки для прогулянок, для бігу, окремо - велодоріжки. Багато собачників. Широкі бульвари, на яких усім вистачає місця. А поруч, зовсім поруч - Королівський замок Вавель, костел Паулінів на Скалці. І ми під цими величними мурами! Бігаємо, робимо стоєчки - очманіти!

(у фотоапарат ми дивились, як у дзеркало, поправляли і знову фоткались)

Не знаю чому я не повела Сніжану до пам'ятника відданості, який поставили над Віслою для песика Джока. Цей пес цілий рік чекав на Грюнвальдському рондо свого господаря. А його господар, ймовірно, помер від серцевого нападу в той момент, коли проїжджав на машині по цій площі. Пес практично жив на площі в очікуванні господаря дев'ять місяців. Він став улюбленцем мешканців навколишніх будинків. Працівники комунальної служби намагалися його прилаштувати в притулок для бездомних собак, але Джок не давався в руки. Дорослі і діти приносили йому їжу. Через рік Джок все ж сам вибрав собі нову господиню - стару вчительку географії Марію Муллер. Коли ж і вона померла, Джока передали в собачий притулок, звідки він утік і кинувся під поїзд Сумна історія. Гарний пам'ятник. Але ми до нього не пішли.

Отредактировано Alex i Aleksandra (26-06-2013 09:46:49)

Ми гуляли містом, над Віслою, я вміла загубитися поміж вуличками Якуба і Ісаака, Алекса гризнув за бік якийсь невихований польський пес, на коротко ми влітали зі Сніжанкою в торгові центри і просто на морозиво... Як нам не вистачало ще днів! Ми лише нюхнули пригод. А треба було пакуватись на виставку і стартувати назад на роботу, вже без приємностей у Львові, просто їхати й їхати 900 км. Як виглядає божевілля підготовки до виставки - не мені писати. Самі знаєте. А коли треба привести до ладу ДВІ тушки в невеликому приміщенні..! У нашому бойлері на Сальсі закінчилась вода, Алекс, як джентльмен, помив між лапами і пузо.. сушили в два фени, чесали в чотири руки... чудесна атмосфера. А ще шерсті на підлозі по кісточки, і добре б це замести, а де моє... (ножиці, автошлєйка, м'ясо на завтра... - варіанти мінялися що пів години), а що мені вдягнути..., плести чи не плести коси (нам), чи гарно шерсть лежить (у Сальси), чи підстригти ще отут (у Алекса)... В цьому божевіллі є своє прєлєсть - хіби ні?

На виставку, як на виставку - мені хотілося більше подивитись на організацію, підготовку інших біглів, судійство. Переписка поштою, реєстрація - досі все було дуже навіть ок. Ми мали видруковані запрошення з відривними кінчиками в обмін на каталоги. Паркінг під виставкою - ого, який дорогий (25 злотих = 60 грн). Територія виставки - спорткомплекс інституту фізкультури - добре обладнана і дуже велика. Ринги розкидані. Скрізь далеко. Від паркінгу до наших рингів - ой, як далеко. Буду вічно вдячна Сніжані, яка на собі принесла ВСІ наші речі (мене накрили ще й певні жіночі неприємності). Собачих товарів - багато. Корми дуже дешеві (вдвічі дешевші, ніж в Україні), амуніція дорожча. Їжа (для людей) парилася, смажилася у величезних казанах і пахла, аж голова крутилась (а все одно я з нервів перед виставкою не їм), недорого. Від секретаріату до організаторів і ветеринарів треба було бігти марафони. Бігала, бо потрібно було підбити ветдовідку назад  (а ніхто на неї на кордоні і не глянув). Ох, приємний виставковий день... Ще й погода нарешті включила тепло й сонце наповну.

На щастя, наші ринги були в одному приміщенні, хоч у різних кінцях залу. Ми розійшлись із Сальсою і уважно витріщалися на польських біглів. Суддя з Росії Фльора Чайковська судила дуже довго. Басети, здавалось, не скінчаться ніколи. Я вслухувалася в судійство, і мало що розуміла. Сама процедура також відрізнялася. Спочатку оцінювали всіх кобелів, взагалі усіх. Для досвіду це було непогано, але не дуже цікаво. Наш ринг юніорів пройшов якось дуже швидко. Навіть класичне коло нам не дали пробігти. Алексу побажали ще рости і поправлятися, з чим я не можу не погодитися. (Брат Бонуса в юніорах взяв 2 місце) САСІВ отримав достойний пацан з відомого польського розплідника, а р.САСІВ - ... хотіла б залишити без коментарів ( Бігль, який ні разу не дістав хвоста з-поміж ніг. З того ж самого розплідника) Ну, на виставках всяке буває, як виявляється, і закордонних також. В цілому, висновків багато, не всім тут місце. Приємно, що рівень українських біглів (вигляду, рингової підготовки), на мою думку, все ж значно вищий, ніж польських (це не про нас з Алексом, а взагалі).

...І наші, і Сальсині ринги затягнулись безбожно, в неділю 16.06 о 16-00 польського часу ми поспіхом вирвались з гарячої виставкової атмосфери і помчали на Київ. Наступного дня в мене мала бути перевірка, а в папці з документами ще було 4 яскраві наліпки - "Терміново доробити".

Поле з кониками, біганням і гавканням, кава (вже не пролита в машині), польські сосиски на ходу (ділимося з друзяками, аякже), музика рок/ фольк/будь- що, аби голосніше і не заснути ... На кордоні наших любчиків тільки погладили і пропустили без проблем. Їхали всю ніч. Спала три години. Вранці прихилиталась на роботу і подумала, а чи мені це все не наснилось: королівське місто, замки, барокові величні костели, давні єврейські вулиці, прекрасні Вісляні бульвари, подвір'я з квіточками, смачнющі магазини, розпродажі, Сальса (хіба наяву можна повірити, що собака може бути такою слухняною!)...

Тиждень гонитви/роботи/перевірки, і навіть Фльору Чайкоську я згадую із певним сантиментом Чи я притомна?
Більше того, тільки свисніть - і я піддамся на наступну авантюру
(До речі, вже свиснули )) але поки це далекі плани, які я на разі з приємністю додала до свого календаря ВЕЛИКОГО СОБАЧОГО БОЖЕВІЛЛЯ.)

Суми 30 червня...Спека, виставка, поле...

...Я побачила Таню, Юлю, Олежку і Артемку - і було враження, що знайомі вічність. "Вы, правда, меня знаете?" - допитувався Олежка. - "Знаю,  - кажу, ти ж - популярний". "Популярний?" - допитується малий. "Ага, популярний - ми з не знайомі, а я тебе знаю, значить популярний" - пояснюю. Олежка червоніє від задоволення, і вже не перестає говорити. Розповідає про виставки, де і з якими собанями був, як виступав, які успіхи.... Тут же гладить Алекса і намагається з ним подружитися. Хлопчики виступатимуть в ринзі у конкурсі Юний хендлер.

Малий Артем хоче повторювати за братом і привернути увагу до себе. Каже, що теж буде юним хендлером, і брати активно починають міркувати, що буде, як вони зустрінуться в конкуренції. "Нічого, - втішаю, сміючись, - все одно всі кубки мамі Тані підуть в сім'ю". Брати кидають головами - ага, так, точно так.

Мама Таня прибігла захекана, з хвостиками, як їхня сестричка, усміхнена і привітна. Цьом - і ми знайомі вічність.

Юля... Дівчинка мене вразила. Серйозна і відповідальна. Вміє і братів привести до тями, як треба, і пожартувати, і на язичок гостра й дотепна. Люблю таких. Організоване сонечко

Куня терпеливо дивився своїми чудесними очами на мій зад просто перед його кліткою (я переодягалась в польових умовах), привітно поставився до Алекса і взагалі героїчно переносив тяготи спекотної виставки. Чудесна сімейка! Дуже рада, що я з вами усіма познайомилась. І група підтримки у вигляді їх полтавської бабусі, яка принесла бідним діткам-внучкам у торбинці морозиво - розчулила.

Ринги наші майже співпали, і хаскі не могли повболівати за біглів і навпаки. Виставка для нас пройшла з відносним успіхом. Зате конкурс Юний Хендлер!... Обіцяла кілька фото, і зараз будуть! Але більше фоток розмістила на сторінці Куні.

Отредактировано Alex i Aleksandra (02-07-2013 11:11:47)