znata

Пишіть більше про Тая, на форумі, на жаль, не так і багато сторіночок біглів, а дуже цікаво знати, як вони ростуть і що вміють/повинні вміти, коли перші виставки й т.ін.

Дівчата, потрібна ваша порада...

Пішли сьогодні з Алєксом на вечірню прогулянку і я дозволила йому погратися з іншим, піврічним, щеням. І, о сором, у Алєкса до іншого щеняти був тільки  виразно сексуальний інтерес. Прийшло ще одне щеня - те саме, усі між собою граються нормально, а мій тільки задом над ними трясе.  [взломанный сайт]

Навіть не уявляю, як це пояснити. Не хочу мати славу на всю Набережну "сексуально неврівноваженого".

Чесно, це мене якось так засмутило, що й приємність від перших ігор (а це були наші перші близькі знайомства, бо ж після щеплень) затерло.  [взломанный сайт]

Він же у Каті мав цілий двір старших і менших псів, грався нормально...

Хай би так було, але якщо він на старшого і більшого пса так полізе? В інтернеті всякі страхи про це пишуть. І що більший пес за таке "доминирование" розірвати може, не подивиться, що щеня. З іншого боку кажуть, що не можна цього забороняти, бо це правильний пацанячий темперамент. Словом, в ще в розгубленості...

Це ж Алєкс, блін, може й над котом вдома так хоче "доминировать"?! Ганяє Котяру безжально, хоч і намагаюсь зразу це присікти. Котяра наш спокійний, лінивий 7-річний перс. Егоїстичний, класика кота, що сам по собі. Реагує тільки на два слова "Котяра" і "їсти". Хоча насправді дуже розумний і ім'я має розкішне - Одіссей Перський Пухнастий.

Коли з'явився Алєкс у Котяри ніби друга молодість наступила. То іграшку Алєкса лапкою покотить, то сплячого песика обнюхає, більше активним став, ревнує ніби, коло мене більше крутиться, все Алєкса в полі зору тримає. Не боїться, але й не зачіпає. Натомість Алєкс - навіжений. Не раз котячу шерсть у нього з пащі виймаю. За кота Алєкс по попі й газетою вже отримав. І все так само: варто тільки котові попастися Алєксові на очі, як починається - спочатку по паркету шкребуть, пробуксовуючи, котячі кігті, потім ще швидше стукотять Алєксові, кіт різко гальмує, пластом залітає під диван, який на щастя занизький для Алєкса, і звідти шипить і намагається дати Алєксу по морді. Б'є легенько, без кігтів, для науки, а до малого не доходить. І суть Алєксових ігор власне така - піймати кота зверху. Але лапи по м'якенькій котячій шерсті роз'їжджаються...

Не хочу я такого "доминирования"!

Як приємно, коли вони мирно сплять, навіть як й на інших поверхах...

От і Ясон відкрив свою сторіночку, і Ямато-Тайка радує своїми успіхами, дві сестрички – Ярута Рибка і Ямаха залишилися з мамою Катею – майже вся наша біглєродина «Яшечок» добре влашувалася.

20 у нас було День народження, 3 місяці. Маленький День народження, але усе ж свято!

Пів нашого щенячого життя ми провели в родині Кетівел, а половину – вже у нових, постійних сім’ях.  Вітаємо усіх братиків і сестричок! І маму Анфісу. [взломанный сайт]

***
Звідки взявся наш Алєкс? Мабуть, як і більшість улюбленців тутешніх форумчан – з дитячої мрії. Дитиною усі мріють мати песика, але не у всіх є можливість. Потім інші життєві обставини заважають. А одного дня думаєш: «А чому, власне, ні?» Ну не поїду я в кілька відряджень, не досплю кілька (хм, може й не кілька) ночей, приберу зайвий раз у хаті (але я й так люблю прибирати), вийду зайвий раз на вулицю, відірвусь від новин і Фейсбука...

Чому Алєкс? Ми любимо читати,а останнім часом я запала на детективи польського автора Джо Алєкса. Солідний бігль на міцних лапах, який впевнено йде по сліду, увесь у собі – чим не успішний детектив? Він вміє бути впертим і мусить бути творчим, собі на умі, але разом з тим може бути й веселим компаньйоном, швидким  і навіть літаючим (ви ж бачили літаючих біглів!)

А на вигляд бігль – просто взірець красивого пса, з його морди можна писати картини!

В моєму житті був пес – Фред, німецька вівчарка мого чоловіка. Ми познайомилися, коли Фред був вже дорослим, добре вихованим джентльменом, вмів їсти з виделки так, що й зуб не цокне і ділитися з дітьми однією сосискою. Фред опікувався мною, переводив дітей через дорогу на зелене світло. Він був Альфа. Я обожнювала Фреда. Але це зовсім інакше, ніж виховувати власного пса з пеленок (у прямому смислі).

Ми плакали, коли Фреда не стало. Він прожив 13 років, а останній рік тяжко ходив. Волік задні ноги, стираючи до крові навіть в черевичках, але гонорово не дозволяв взяти себе на руки, щоб допомогти.  Ніколи не забуду цей погляд! Чоловік поховав Фреда під яблунею і сказав: Більше ніяких собак.

Мені в принципі подобаються великі породи. Я вважаю прикрим непорозумінням природи декоративних цуциків з бантиками на чубчиках у спідничках і з тоненькими ніжками (хай щиро вибачать мене ті, хто таких має і любить).  Я заглядалася на голденів, блондинистих лабрадорів – у нашій сім’ї завжди добре водилось усе руденьке і біленьке, казала колись бабуся. Ну й, звісно, вівчарки – «мої» пси.

Але минуло три роки, а чоловік й чути не хотів про нового Фреда.

І ось якось Коханий поїхав у відрядження, а в мене з’явився… хом’ячок.  Звісно, руденько-світленький. Я завжди без особливих емоцій ставилася до гризунів, а тут…  «Ти зробила щось абсолютно дивне, найдивніше за останні роки», - мрукнув чоловік, повернувшись. Але вислав мене купити для Жоріка просторішу клітку і прикрутив йому більше колесо.

Котяра живе зі мною давно, але в чоловіка на нього жахлива алергія. Хоч плач: або кіт, або Коханий. Тому Котяра має власну кімнату й хлопці майже не бачаться.

І ось Коханий знову поїхав у відрядження… 

А ми до мами Каті…. 

І так сталося – у мене бігль. Не голден, не лабрадор, не вівчарка. Так вийшло. Просто так вийшло. Так мало бути? Я ж повний біглєчайник!

Зрештою, діти теж народжуються, не попереджаючи, якими будуть. Я, наприклад, свого часу хотіла Соломійку, а народилась Ганнуська

А Алєкс – бігль. І моя велика втіха. Велика несподівана втіха.

Звісно, Алєксу треба дууже постаратися, щоб завоювати довіру мого чоловіка. Бо він мав ідеального пса, бо вважає, що пес, якого не можна спустити з повідка, який не виконує команди й тільки мріє, як дати від тебе дьору – це не справжній друг.  І ми дуже стараємося! Шоколадні очка, рожевий животик, шовкові вушка і безкінечні цьомки-лизьки роблять свою роботу.

«Хм, може з нього ще буде добрий пес», - здивувався чоловік, коли Алєкс вальяжно розтягнувся в позу Сфінкса, виконуючи команду «Ляж». (Ми прочитали у Тайки, що він це вже вміє і теж вирішили учора спробувати). Правда, що я теж лежала поруч в позі Сфінкса із смаколиком майже в зубах, але усе ж таки!

Я знаю, що біглі займають 76 місце з 80 за слухняністю у виконанні команд. Щоб домогтися послуху  їм треба повторити команду 100 разів, а деяким і 500. А знаю, що Алєкс вимагатиме особливої уваги і багато старань. Я усвідомлюю, що викину ще не одні капці, погризені книги й шнури.  Вставатиму о 5 ранку і сонним виглядом й заплющеними очами лякатиму перехожих. Вийматиму з пащі смердючі кісточки й гілочки, а то й гіршу гидоту. Ще довго дурним голосом волатиму «Ні», «Фу», «Стій», «Обережно». Що мене чекають різні малоприємні несподіванки, про які я ще навіть не підозрюю.  Що, наприклад, не поїду цього літа у відпустку. Що знайшла сьогодні на Алєксу блоху…

Але коли Алєкс розтягується у позу Сфінкса, я отримую кайф у 100, або й 500 раз більший, ніж усі власники «слухняних» собак разом узяті.

І взагалі, ви ж знаєте це почуття, коли розпирає гордість – це ж мій пес.

Алєкс  – МІЙ ПЕС!

***
Вітаємо усіх біглят! Шануймося, бо ми того варті!

Воюємо. Йде Велика війна з блохами. Котяра і Алєкс тимчасово уклали вимушене перемир’я. Обом накапано на загривки, в обох випрано  їх спальні місця, обох ганяю з місця на місце – мию підлоги, як ошаліла.

Літні місяці, особливо липень, це пік блошиної активності. Пам’ятаю з минулого року, коли бідний Котяра в зв’язку з моїми переїздами-ремонтами  мусив кілька місяців жити з нами в офісі. Я думала, що він з нудьги кидається на двері (був закритий в конференц-залі, робота все ж таки!)  А його заїдали блохи! В нормальному чистому домі на Хрещатику! Лізли з вулиці, через вікна, приносилися з ногами. Мій білий домашній кіт в житті не знав, що це таке. А тут його ледь не з’їли.  В прямому смислі. Я забирала кота досить часто до себе на крісло (за спину), побачила блоху, але злегковажила. Думала, от повернусь з відрядження й займусь Котярою. Повернулася за кілька днів, а Котяра вже був після переливання крові в дуже тяжкому стані, худющий. Моя налякана дочка віддала всю стипендію, яку збирала на канікули, на його лікування, а ветклініка на повну катушку скористалася з розгубленості дитини.  Рахунок був довгий, як розмотаний рулон туалетного паперу. Але справді, кіт трьома лапами побував на тому світі.  А все через блохи й мою неуважність. Тварюки ледь не висмоктали з кота усю кров, так швидко й катастрофічно розмножилися й просто обліпили бідне тільце. І ще до осені ми їх травили й травили в офісі. А вони оживали й оживали.

«Липень – такий місяць, - сказали мені тоді в нашій ветаптеці,-  пошесть поголовна і вберегтися практично нереально».

Перед появою вдома Алєкса Котяра пройшов спеціальну обробку. Але за цим разом блохи приніс песик. Частина його руденького лобика раптом почала рухатися сама по собі – така ж руденька блоха виявилася ситою і вгодованою (і, очевидно, не єдиною) Нічого дивного – в нашому під’їзді старого будинку можна й таргана й щура на собі принести. А в хаті, як на зло, Велика фінансова криза (ремонти тривають). Останні гроші я вчора віднесла в ветаптеку,  і зрозуміла, що останнім часом ходжу туди частіше, ніж у свій продуктовий.

І чому над Дніпром не росте полин?!  Але купила хоч настоянку полину в аптеці і після дезінфекції вимила все також й полином. 
Алєкс ще почухується (сподіваюсь, старі покуси, Адвантекс наче нормальні краплі), Котярі дісталось за компанію. А я думаю, чи котячі й собачі блохи теж воюють між собою, як їх власники, чи об’єднуються в екстазі захоплення нових територій… І теж почухуюсь…

На щастя на настрій Алєкса  ці дрібні квартиранти особливо не вплинули (на мій, зрештою, теж). Бо коли тебе ганяють по квартирі, можна знайти ще якесь цікаве місце для шкоди, нишком перевірити хазяйський рюкзак...

Шкода, що після щеплення нам купатися ще не можна. Але виваляний в різнотрав’ї  на набережній, з гіркою ноткою полину мій малюк пахне,мов в’язанка лікарських трав, зібраних перед Івана Купала. Хоча, який там малюк! Ми нарешті зважилися – 6 900, майже 7 кілограм!

Сім кілограм пахучого щастя у домі!

Отредактировано Alex i Aleksandra (24-06-2012 00:54:25)

Сьогодні Алекс влаштував мені ситуацію, як в анекдоті.

Славко йшов з хати, я за ним закривати двері, а ще швидше між нами вискочив із квартири наш щеняк.

"Лови пса", гукнула я сину й сама побігла слідом. Пса піймали, повернули до хати, а двері перед моїм носом, хоп, і закрилися. Син, як ракета, вже був поза межами моїх криків.

Алекс в істериці дер двері з одного боку, я - з іншого. Пікантності ситуації додавало те, що вискочила я в самому спідньому і з кухонним рушником в руках. У трьох інших квартирах поруч на моє розпачливе дзвоніння не відповів ніхто. Хоч плач!

Алекс завивав від несподіваного стресу. Я майже теж. Довелось принизливо йти поверхом вище й шукати хоч когось. Моєму щастю не було меж коли мені відкрила жінка... теж в самому спідньому. Із зрозумінням дала мені ніж і велииикі ножиці (? типу я металеві двері ними розріжу, чи що?).

Бог був милостивий до мене (чи до Алекса), і ножем я таки відколупала свій замок, який прокрутився небагато.

Це була зустріч на Ельбі! Ми з Алексом лизали один одного від щастя. Але бідний хлопчик таки хапнув переляку - дві пеленки змочив наскрізь, ходив раз по раз. І ніяк не міг заснути увечері.

Дурацький замок мушу змінити однозначно...      [взломанный сайт]

Друзі, потребую ваших порад:

1. Алекс виріс із дитячого шкіряного нашийника. Перерила всі інтернет-магазини і просто магазини – не бачу нічого підходящого.  Ланцюжок-удавка (як радив чоловік, бо так носив Фред) мене не влаштовує. Бо знайшла тільки якусь просту, вона трохи брудить шию, а ще більше мені тієї шиї шкода, коли Алєкс смикається. Мені здається, що металева удавка не для щеняти, псує його уявлення про слухняність і збиває уявлення про больовий поріг. В ідеалі бачу комплект: нейлоновий регульований ошийник+ повідок-перестьожка фірми Gogz  або Hunter. Немає такого ніде.
Хто знає, де взяти? Чоловік з подібним завданням бігає по Варшаві. Поки що теж безрезультатно. Тимчасово купила ошийник Trixi, але застібка мені не подобається.

2. Чи бігля в принципі можна навчити спокійно ходити поруч біля лівої ноги, чи не варто з цим і заморочуватися? Те що Алекс зараз мотається з боку в бік, під ногами і між ногами, ясно – малий ще. Але в принципі?..

3. Як правильно мити песику лапи після прогулянки в холодну дощову погоду?  Теж холодною водою?

4. Чи категорично не дозволяти пити воду, наприклад, з Дніпра? На карантині в спеку я забирала на прогулянку для Алекса маленьку мисочку і пляшечку з нашої артезіанською водою. Чоловік від цього реготав до упаду і казав, що я перебільшую. Але то карантин. А тепер?
Після  дощу багато калюж, багато спокус…

5. Чи можна змішувати різні смаколики при тренуванні? Ми зараз ще в пошуку того, що полюбимо найбільше і що не так смердітиме (для мене ROYAL CANIN EDUC не викликав у Алекса захоплення. Перейшли на Тріксівські дропси. Є ще сушена печінка й т.т. Чи можна це змішувати? Чи не зіб’є охоти виконувати команду, якщо смаколик менш смачний попадеться? Що смакує вашим?

6. І ще в тему. Одні пишуть що для закріплення слухняності має бути і смаколик, і похвала. Інші, що тільки смаколик або тільки похвала. Як робите ви?

7. Алекс -  страшна коза. Їсть траву, і не просто вершки,а й обожнює корєшки.  Риє ямки, дістає корінці і разом із землею їсть-їсть-їсть.  З одного боку, це ніби здобич, яку відбирати не годиться – сам нарив! З іншого – питання, чи це не шкідливо?

8. Чи є в Києві школа для біглів і коли туди йти?

9. Чи маєте ви свого ветеринара, чи з усім звертаєтесь до мами Каті? Чи знаєте хорошу ветлікарню/лікаря на Лівому березі (тьху, тьху, тьху, на всяк випадок)

10. Хто чіпувався? ЯК і де це краще зробити? Ми плануємо завтра зробити щеплення від сказу і будемо повністю захищеним.
Для можливих виїздів нам не вистачатиме тільки чіпу. 

Поможіть, хто чим може!!  [взломанный сайт]

Буранчик в класні руки потрапив!  [взломанный сайт]

Дуже дякую!

Багато здоров'я Тору!

***

А з якого віку починати займатися з кінологом? Хочу телефон на е-мейл.

Отредактировано Alex i Aleksandra (26-06-2012 17:07:24)

УРАААА!!!! Алекс навчився повзати!!! 

За сушеною печіночкою; так гарненько, після команди "ляж" я попробувала скомандувати "повзи" й чуть руку відсунула.
А він задніми лапками, передніми, попкою покрутив - і підповз. А потім за наступною печінкою  й моїми радісними воплями ще. І ще.

УРА!!!!  [взломанный сайт]

P.S. Хм, може він ще щось вміє, а я просто не здогадуюсь...