Доки малишня росте, татко Алекс ганяє за іншими дівками і підкоряє виставкові ринги. "Алєксєй Стаханов" - тепер так дразнить його мій Чоловік. А "Стаханов" здобув ще дві САСки на виставці і моно в Бердичеві. І, здається, ми тільки виходимо з віку юніорів , а вже маємо 5 дорослих САСок. Пишаюсь Рудим!
Їздимо далі з другом англійським кокером.  Хороший друг. Тільки трохи кусається. Алекс до Бакі і так і сяк, а Баккі через раз

Зате Баккі безсумнівний Чемпіон, а Алекс - через раз От хто б подумав, що мій малоїжка накинеться в ринзі на смаколик, до якого завжди був нейтрально-байдужий! Та чи теля (з якого була печінка) за життя було дуже веселе, чи трави не тої наїлося, та тільки Алекс , нюхнувши тієї печінки, на порівнянні на ЛК почав скакати, як ужалений, вириваючи її з рук. Не просто йшов галопом, чи раз-два підкинув задні ноги - Алекс ушкварив у ринзі на повну. мало не аплодуючи сам собі задніми.  [взломанный сайт]  І я не змогла впоратись!
Було дуже соромно А я вже думала, що добре знаю свого хлопчика!
Приємним залишились дуже добрі описи від Божени Овесної (Чехія) та Panos Demetriou ( Кіпр).  До речі, кіпріот був першим експертом, який перевіряв довжину хвоста бігля!  І, звісно - Бердичів запам'ятається грандіозною перемогою Жадора, який виграв усе, що міг і став кращим серед усіх!!! Виграв виставку!!!  Браво Жадору

А у нас було перше маленьке, але дуже солодке свято! 11  вересня малим Алексовичам виповнилось місяць. Раніше я рахувала місяці свого Рудого, а тепер-от його діток. Смішне. Та я не могла оминути ювілейчика і, звісно, як тільки урвалася з роботи - помчала до Ані, до маляток. Аня теж здорово хвора на біглелюбов Приготувала ціле застілля і спекла спеціальний торт. Шоколадний з глазурованою кісточкою. Я тільки охнула.

(А думала, тільки я зі своїм Алексом така навіжена...)

Більше того, Ані дуже хотілося донести до біглят, що це на їх честь. Тому торт вона засунула їм ... у вольєр. Для фото

Не встигла я клацнути й однієї фото, як шоколад був скрізь: на пеленках, моїх штанах/білій кофті, біглемордочках, вушках, щедро розмазаний по підлозі. Довелося терміново повернутися до здорового глузду і згортати фотосесію. Шоколадні зайці тим часом влаштували розборки, облизуючи собі навзаєм вуха і писки

(потім, дивлячись на нечіткі фото, я зрозуміла, що фотоапарат теж був заліплений солодким)

Хитрющий Парашут тим часом вибрався із вольєрчика і зник під диваном, відважно воюючи із Аніним тапком. Спокійними очима на солодке божевілля дивилася тільки Асолька

А коли, біглята замурзані/витерті/нас накусані/набігані/нагавкані/втомлені поснули, в хаті знову стала ідилія:

спали там, де впали

А пристойну фотосесію доведеться робити знову 

Дівчатка, дорогенькі,
спасибі за добрі слова для Алекса, спасибі, що нас не забуваєте. Останні два місяці я багато їздила. Відпрацьовувала за декрет з Алексом минулого року Навіть не згадаю всіх готелів, які довелося змінити! Тикалась на наш Форум, але якийсь вірус Фламер мене не пускав. Спочатку грішила на те, що інтернет закордонний, зв"язок поганий, але і в Києві комп глючив і показував замість Кетівела чисту сторінку. (Причому тільки цю перестав впізнавати). Довелось змінити антивірус, ще трохи помучитись - і проблема подолана. Я повернулась

Алекса відправляла на довгі канікули в гості. Був у херсонських друзів, серед собі подібних. Думала, що забуде гарні манери. Але сталося навпаки. Алекс нарешті почав розрізняти, що таке біглі, а що таке люди, і що біглі мають свої закони свори. І ці закони прийняв. Забрала я чудесного хлопчика, який і м'язи накачав, бо увесь час бігав з іншими біглями, і ... перестав спати зі мною в ліжку. Я навіть трохи засумувала з цього приводу. Але Алекс - хлопець гарячий. В ліжку й так не тулиться до мене і ніжностей не виявляє. Просто лежить сам по собі, зайнявши свою половину - рівний між рівними   А тепер тільки вечір, Алекс позіхає і йде в свою кліточку. Чудесно спить там до ранку. Я й двері до себе в спальню відкривала - ні, йому краще в свому царстві. Котрогось вечору вирішив передумати, ліг під моїми дверима, щоб я без нього бува не пішла спати. Але я теж передумала Мені теж пасує, коли кожен має своє місце. А чоловік який щасливий нарешті! І все так і залишилось - Алекс спить в себе, я - в себе. Всім добре.

А це наша дівчинка Асолька-Руда Щічка.Унікальна. Темперамент тата помножений на такий же невгомонний мами. Вище всіх і швидше всіх!
І очі - безподобні - одне Алексове, з темною підводкою, друге - в маму, трішки світліше. Як ними стрельне! 

Ми довго ламали голову, кому таке щастя енергійне віддати, не сподівались, що найдуться відповідні ручки. Але знайшлась сім"я, яка хотіла саме активну-активну (мали раніше далматина) і відразу вибрали Асольку.

А Саммі і Алекс знову зустрічаються! Тепер для того... щоб разом зайнятися спортом. Мамуська Саммі, відіславши дітей у світи, вирішила привести в порядок свою фігуру. І ми ходимо разом на аджиліті!

Ось так літає наша Саммі!

Сьогодні Алекс вперше в життя вигріб по повній. Руда задниця дізналась, що таке тонкий болючий шкіряний повідок. А хто винен? - Дівчата! Лишають по собі солодкі запахи, мій дурень внюхується з головою і тікає по сліду. Зірвав заняття з аджиліті, я набралася сорому, потім було соромно, що піддалася емоціям, але Алекс своє отримав. Думаєте дійшло? Після того, як, здавалось, вже покаявся і відчайдушно голосив за мною, коли я спробувала пробігти трасу з Саммі, я йому повірила. Взяла на трасу, а він скочив два бар"єри - і знову драла! У тому самому напрямку.

Ну чому МОЄ життя має залежати від тічних сук?  [взломанный сайт] Тому цінності миттєво було переоцінено, ієрархію перевстановлено (поки в моїй голові). Ігнор Алексу не дав нічого. Він щасливо дрих у своїй клітці до пізнього вечора, бо й так наганявся. І навіть не збирався на вечірню прогулянку. І вечеря йому, звично, до лампочки.

Та я вже дістала з шухляди варшавський недоуздок, передивилась ютуб, як це точно одягати і рішуче натягла на кохану руду морду. Морда сильно здивувалась. Поганець чудово розумів, що проштрафився, і задок, сподіваюсь, хоч трохи болів. І я дуже хотіла, щоб він розумів, що це подальші наслідки його недостойної поведінки. Перші двадцять кроків Алекс намагався лапою скинути цей сором з носа. Але відчув, що я настроєна рішуче, і далі мусів чемно дріботіти поруч.

Від управління новинкою я була в ейфорії. Відчуття, наче ведеш коня за вуздечку  І як кінь не б"є копитами, вихід має лише один - скоритися Балдіючи від відчуття, яка ефективна моя новинка, ми обійшли Березняки, весь наш щоденний маршрут. Чудовою риссю, поруч, рівним темпом, на провисшому повідку, ні разу не смикнувши вбік. Люди робили нам компліменти. Алекс, який має за орієнтир лише мої ноги, і голову несе лише вгору і вуха, виявляється, все чують. Розмовляла з ним всю дорогу, але лише командами, по ділу. Без дозволу жодного друга не понюхав. Менші собаки взагалі обходили нас боком, очевидно побоюючись, що чорна смужка на носі Алекса - ніби чорний пояс з карате. Додому біг швидше, видно, таки незручно перед друзяками з такою красою на морді показуватися. Але - недоуздок буде нашим стилем гулянь надовго. А там побачимо по поведінці...

...Вдома швидко ковтнув вечерю, був стримано похвалений за слухняність і рішуче відправлений спати на своє місце. Золотий хлопчик! Вміє, як хоче! 

БАГИРА

[взломанный сайт] Не смущайте мене. Це все Алекс. Він робить моє життя кольоровим і цікавим, а я тільки його мемуарист  [взломанный сайт]

Тань, може мені не тільки руку защемило  [взломанный сайт] Але щось я туплю. Ви в Київ їдете?
Не інтригуй, колись!