Сьогодні на прогулянці Алекс розкрився по-новому.

Гуляли ми пізно, порожні вулиці, навіть великих собак вже не було. Тренуємо біг, і раптом чуємо п"яний бас: "Дєвушка, можна с вами познакомиться?" Перед нами з темряви виросла велика мужська хвігура, яка хиталася і тягла до мене руки з пляшками пива. Бачили б ви Алекса! Шерсть дибки, гавкіт, наче на кабана йде. Мужик хотів погладити - Алекс вивернувся, колами довкола обходить, не змовкає. З почуттям так гавкає. Луна аж дзвенить. І бас ще той! П'яничка з несподіванки на задницю всівся. В прямому смислі. Посеред тротуару. Алекс від такої реакції поваленого ворога впав в ейфорію і ще більше розходився. Мені здалося - він мене захищав! (а може просто пива хотів? він любить ).

"Вибачте, - кажу п'яничці - ми підемо". А той далі руки з пляшками тягне нам услід і кричить: "Дєвушка, ви только єго не ругайтє, я сам віноват. Сам упал. Любітє єго. Любітє!" ...

...Ну нє, і чого мені так до ніг не впав якийсь пристойний мужчина з такими словами!!!!

Спасибі усім за приємні слова. Вибачте, що довго нас тут не було.
Я хворію. Довго і нудно
Мабуть, змерзла на Майдані, де провела ніч з 10 на 11, коли киян кликали дзвони Михайлівського Собору. Мінус 15, стрес, емоції, вранці знову будували барикади. І от...
Не могла толком подивитись наші собачі виставки. Витримала зовсім трошки, так було погано, що навіть прекрасні біглі не радували. Потім хвора поїхала у відрядження і хвора повернулась. Сотаю метри туалетного паперу до носа, перепробувала весь асортимент аптек поруч - хвора. Набридло невимовно! З хворою мною і Алексу нудно. Але мій Любий проявляє чудеса слухняності, ми вже котрий тиждень гуляємо вдень без повідка, і я відчуваю особливий кайф, коли моє Щастя біжить до мене, махаючи вухами, аплодуючи собі задніми лапами, і, здається, усміхається
Вершиною пілотажу слухняності є наш гоноровий прохід повз місцевих котів. Алекс ногами перебирає від нетерплячки, але слухається і не сміє кинутися за ними. І вміє на команду підійти до мене і дати взятися на повідок Навіть в компанії інших собак. Для мене це - як усі дари світу!   Хто має біглів, той мене зрозуміє!
На Майдані мені розбили фотоапарат, тому тимчасово фото не було. Але, сподіваюсь, Дід Мороз принесе новий
Мрію на Свята опинитися посеред великих полів, засипаних чистим блискучим снігом, щоб там бігав щасливий Алекс, а на мене, щоб світило весело сонечко. Та, очевидно, моя доля поки що - ліжко і довгі метри туалетного паперу. Тому пріоритет на наступний рік один - здоров'я. Як не банально, але здоров'я визначає наш фактичний стан і наші мрії.
Бажаю усім форумчанам і вашим собаням міцного-міцного здоров'я, запалу до життя, творчості і любові.
Життя прекрасне. Завжди.

Революція і війна внесли певні корективи у моє життя. І в особисте також. Не знаю поки, як ці зміни оцінювати...

Хто бачив на фб, той знає, що після Майдану я ходила на вишколи резервістів. Без проблем зараз натягаю старі штанці, які були вже замалі, Алексу теж добро, бо щоранку бігаємо з ним на зарядку, і таки бігаємо по-справжньому.

Мучило мене дуже, що я можу корисного зробити для країни, була навіть на передовій, щоб подивитись, як там насправді. Не буду всього описувати, не той наш форум. Але подивилась, задумалась, лишилась поки в Києві. Далі тренуюсь і займаюсь журналістикою, працюю для польського телебачення (коментую і аналізую для них події в Україні).

Не думайте, що я відреклась від свого Рудого любчика! ЧИ що він має менше уваги. Ніяк ні. Єдине, що ми запустили - це виставки. Ну зовсім мені не до того  [взломанный сайт] Але маю на совісті те, що мусимо закрити ЧУ - САСок маємо забагато, а по терміну не виходило. Тому якась виставка нам таки й світить.

Алекс фантастичний! Дуже точно розуміє мій настрій: коли треба - тулиться, коли треба - тихо залягає в куточку, справжній друг. Багато гуляємо без повідка, слухає. Я купила собі новий велосипед - і Алекс весело гасає за мною на швидкості. Він такий самий рухливий, гнучкий і нітрохи не товстенький. 

Любимо гасати над Дніпром! Алекс навіть має там собі подруг - чайок-ворон Вони від нього тікають-дражняться, а він їх весело доганяє. Виглядають ці ігри пречудово! Головне - всі цілі і задоволені.

Отредактировано Alex i Aleksandra (10-07-2014 22:30:06)

Природу ми з Алексом любимо у всіх її проявах: то на дачу в гості до когось напросимось, то над озеро виберемось бобрів ганяти, то лісами бродимо. І все робимо по біглячому - з повною віддачею, навіть спимо 

Наша сільська подруга - Мочалка

А тут Алекс сидить гордий і трохи ображений - міський мажор, а прив"язали, як Тузіка! А не треба було на чужому городі огірки визбирувати!

Шукаємо бобрів!

Рада вернутись в сім"ю! Чесно. Обіцяю більше надовго не зникати.

Хочеться собачого позитиву, нашого форумського затишку і смішних історій  [взломанный сайт]

А дівчат Алекс любить, ой як любить 
Справно вміє з ними все робити 

І дітки у Алекса виходять вдалі 
Часом зустрічаємось  з нашими старшенькими - Аня молодець, тримає з усіма контакт. Веселі і смішні, кожен по-своєму, але всі мордочками у Алекса.
Не знаємо тільки, що там з нашими найкращими двома синочками, які поїхали у Донецьк. Переживаю  [взломанный сайт] Там і людям зараз несолодко...

Сподіваюсь дітки Алекса і Тоні знайдуть добрі і надійні ручки. Останнім часом я особливо ціную саме надійність...

Подруга придумала класну гру. Суть полягає в тому, що ви з напарником/напарницею дає один одному простенькі завдання і берете слово дотримувати їх. Наче нічого складного, але виконувати треба ЩОДНЯ. Не виконуєш - значить ти "слабак і какашка". Ну й гра так і називається

Я в запалі, сміючись, попросила завдання для себе і отримала - 40 раз качати прес і 10 віджимань.  Наче дрібниця, подумалось. - Я ж можу покачати прес 100 раз! Ага, дрібниця Мені показали, ЯК саме 40 раз я маю покачати прес, виявилось, зовсім не так, спробувала - 5 раз і скорчилась (та, яка 100 раз може).  А віджиматися (як і підтягуватись) я ніколи не вміла - ручки заслабкі, навіть після вишколів армійських.

І понеслось! - Ну що ти, "слабак і какашка?" Надуваюсь: "Ні!!!"  І качаю прес.
Таки "слабак і какашка"! "Де віджимання?" - і мчусь на стадіон віджиматися. І так от кілька днів. Стогну, руки тремтять, але віджимаюсь. Не знаю, на скільки мене вистачить. Але я не слабак і не какашка!

Алекс дуже любить мої припадочні забіги на стадіон і активно складає мені компанію. Ну, тут повідок мусить бути, бо поки я корчусь на снарядах, Алекс стріляє очами за дівчатами

Якби не було дач, їх варто було б придумати! Ну де людина так змучиться з власної волі, як не на дачі.
У нас дачі нема, то ми її собі знайшли
У мене є подруга, бабця 74 років, це окрема історія, але дружба у нас справжня, вже тривала і тепла.
У бабці є дачі,  і бабці іноді треба допомога на дачі. Мало коли випадає змога відірватися від Києва, але тут ми вирішили, що втекти з міста від інтернету, жахливих новин і фб буде навіть дуже ок. Зібрались у п'ятницю надвечір і поїхали.

Супроводжував нас захід сонця, гарний і ... моторошний водночас

Було боязко, бо ночувати мали у наметі, якого я не розкладала так років... з 15. Алекс, страшний боягуз, грози боїться ще як, теж дивився на хмари з острахом, але в машину заскочив першим - як це без нього поїхали б на природу!

Дача за 70 км від Києва. Темною ніченькою згадувала, як намет розкладається, а він величезний! А ще - випадково!- яскраво жовто-блакитний! Усі сусіди і комарі були наші, злетілися подивитися! Бабушка пишалася, що нарешті у неї є гості, та ще й які. Алекс задер хвоста, оббіг кілька сусідніх вулиць, гордо погавкував, але дуже швиденько змотався у нашу "велику будку" спати. Спав в ошийнику, прив'язаний до моєї ноги - на всяк випадок  

Бо поруч, ліс, річка, поле - ловити бігля серед таких просторів можна було б вічно.

Як ми напрацювалися наступні дні! Це тобі, Олено, не вишколи армійські, це - ДАЧА! Війна з бур'яном - виклик ще той.  Я то думала, я тренована, досить сильна. Але постояла рачки на городі день, і так само рачки в намет потім заходила! І думаєте, щось змінилося у моєму режимі дня? "Ти що, слабак?," - оце я почула, і мусила ще віджиматися! Рухнула на землю спати, як Берлінський мур, не відчувала, чи холодно, чи тепло, чи є комарі, і чи Алекс за ногу смикає.

А Рудий поганець таки зумів нам сюрпризиків наробити! На те, що картоплю копав ми вже очі закрили, бо й так її копати трохи треба було. Але потім брудна пика зробив підкоп під плотом і чкурнув у ліс погуляти. Ми не зразу й помітили втікача! Довелось гримати дверима від машини і грізно кричати, що їдемо додому без рудого поганця (сусіди дивились на нас, як на хворих), але Рудий не повертався. Знайшли у сусідів в городі. Він копав картоплю вже в них

Підібгавши хвоста повернувся додому, дався прив'язатися під яблунею і дивився, як ми працюємо. А я так умію!

І так!