Може й неправильно.

Алекс сильно злякався, я злякалась за нього.
Тепер я вже прочитала темку про вибухи на Новий рік. Що не треба хазяїну панікувати.
Якби десь далі вибухало, можна було б вдати, що нічого не відбувається, а коли просто тут, майже під ногами?
Алекс просто ошалів від страху. Тому я й заспокоювала його, що все добре, спокійно, без сюсюкання. І намагалась піти далі від вибухів.

А що треба було робити?

Отредактировано Alex i Aleksandra (13-07-2012 16:38:04)

Снєжка, Оля, я обов"язково все врахую!  [взломанный сайт]

Просто Алекс ТАК рвався, що міг задушитись на тому повідку! Або вислизнути з ошийника ( у нас він трошки завеликий). Але я все зрозуміла і більше не піддамся!  [взломанный сайт]

Теж боялась, що тепер Алекс лякатиметься голосних звуків або не захоче виконувати команду "поруч". Спеціально сьогодні втекла пораніше з роботи, й пішли на доовгу прогулянку. Добре до неї приготувалася. Набрала класних смаколиків (геть усі магазинні дропси - хай живе варена й заморожена печінка!).

Алекс підготовлений (підгодований дрібними шматочками печінки) ще зранку, за новою печінкою йшов, як по шнурочку. Показував усі свої таланти в найкращому виконанні, сам підходив поруч, сідав, як я зупинялась, демонстрував 100% слухняності і витримку на всіх собак, йшов "до мене" з першого разу, словом, я переконалась - правильна мотивація це сила. А то вже думала, що він не "пищевик". А він просто не  дурак! Чого ті магазинні дробси глитати, як можна класний натурпродукт вициганити!

Ну й голосні звуки... Були сьогодні й сигналізації, і реактивні мотоцикли під носом, і голосне вибивання ковра поруч. Як на замовлення! Алекс реагує на них більш чутливо, це помітно. Але не панічно. Бо, мабуть, не все зразу бухкає. І є момент наближення-віддалення.

Буду привчати й до вибухів. Куди ж подітися з нашого ненормального міста, де фейєрверки запускають з кожного дурного приводу... 
До речі, з вікна на салюти ЄВРО по другий бік Дніпра Алекс дивився спокійно.

sne_zhinka, Дашка,
спасибі! мені дуже приємно,що ви нами опікуєтесь, підказуєте, направляєте. Ви ніби наші хрещені мамусі   
ми завжди готові виляти хвостиком і слухатися 

Я теж думаю, що

, тому й дуже стараюся, щоб нічого не упустити.

Сьогодні, коли я зрозуміла, що нам цілих чотири місяці, в мене почалася легка паніка, що дитятко вже досить доросле, а ще толком не вчене. Все нам жарти і смішки в голові. А ми ж на виставки хочемо! А хвоста тримати не вміємо, зуби через раз показуємо... І взагалі нічого-нічого не знаємо про цю кухню. Коли й де на виставку записуватися? На яку варто? Як правильно оцінити себе і з ким позайматися? Хто добре розбирається на біглях, де його знайти, щоб нам поміг?

Пишуть, стоєчки треба тренувати на столах... А в нас в хаті й стола толкового немає... Читала сайт про біглів, там все красиво розписано, з фотками, а від цього ще більший переляк розібрав. Чи для нас це? Алекс свого хвоста поки що сприймає виключно як іграшку, крутиться за ним, як дзига. А розклади КСУ, і вся ця термінологія мені поки що як китайська грамота. Словом, щось так страшно...

Спасибі Ірі з Херсона і її біглю - нашому тезці Алексу за підтримку і корисні контакти [взломанный сайт]
Ми з Алексом записалися на проби до хендлера на середу... (Аджиліті через масові відпустки/роз"їзди тимчасово не організовують). І підемо міняти щенячку - пора вже.

Зрештою, Алекс вже може бути цілком повноцінним членом усіх собачих тусовок - він з усіма щепленнями, після усіх карантинів і непогано вихований. І взагалі джентельмен з доброго дому!

Чоловік мій скептично ставиться до виставок, каже, що там, мабуть, гірше, ніж у футболі, про все домовлено наперед... Але ми спробуємо. Це певний виклик, а ми, біглі, любимо все спробувати на смак 

Навіть якщо в нас не вийде здобувати нагороди й титули.

Зрештою, не це головне.  На сьогодні для мене досягнення, що Алекс на вулиці мене вже чує і бачить. Що ми вже маємо свої спільні звички. Розуміємося. (Я можу тихо під ніс собі бурмотіти, що сьогодні варто взяти із собою на прогулянку, а Алекс вже сидить під дверима. Він розуміє людську мову, це точно.І мої настрої). Що може я йому ще не хазяїн, такий, якого слухають одразу й стопроцентно, але, сподіваюсь, вже друг, а не просто Чухалка Живота, годувальниця й прибиральниця. Славко трохи ображається, чому його Алекс від мене не відходить, скрізь за мною ходить, як прив"язаний. Я пояснюю, що пес любить  і визнає того, хто його вчить і хто з ним разом пізнає світ. Інакше будеш тільки Чухалкою. Теж любою, але нижчою за статусом, вартою менше, ніж шматок печінки.

Кажуть, для біглів найважливіше їжа, запахи і товариство. Я дуже хочу бути для Алексом таким товариством, з яким він матиме і їжу, і запахи, і пригоди. І якщо захоче "убегать по следу", то по моєму, за мною, а не від мене. Зрештою, бігль - дуже розумний пес. Не вірю, що вполювати віртуального зайця для нього важливіше, ніж втратити реального Друга. Так, полювання в крові, але ж й потреба в товаристві теж... Просто біглю це треба пояснити правильно  Дуже хочу, щоб Алекс став справді частиною Александри і навпаки.

Коли ми говоримо про слухняність собак, здається, насамперед маємо на увазі наше з ними добре порозуміння, ніж автоматичне виконання команд. Особливо, коли мова не про службові породи, а такі творчі, як біглі, лабрадори.

Як ми з Алексом це випрацюємо - виставками, школою слухняності, аджиліті, іншим спільним досвідом - побачимо. Головне, щоб нам разом було добре і приємно.  Перед нами багато роботи.  але, зрештою, нам тільки чотири місяці...

Коли я йду на роботу, Алекс спить поміж моїми капцями. Хіба це не зворушливо?..
І ця його цяточка на правій ніжці... Така мила!

Отредактировано Alex i Aleksandra (21-07-2012 00:54:40)

Це все дощ наводить на усілякі філософії 

Цілий день було так сонно, що Алекс проспав майже цілий день, а я дурниці думала  Доросла ніби, а уявляла себе біглем 

Про сімейні стички - це ж я теж так, образно  Ну й про чоловічу першість так собі 

Це все дощ... 

Наш Принц Уельський вийшов на вулицю, гидливо подивився на калюжі, зробив свою малу справу і повернув додому.
Зовсім гуляти не хотів!

Прийшов, ліг і вдавав із себе собаку-гріль

Навіть кісточки не смакували

Нудно так без його бешкетів в хаті. І як ми без Алекса жили!

Але я придумала, як Алекса розтормошити!
Поставила імпровізований бар"єр. Порожніх коробок у нас повно, дві перші-ліпші пішли в хід, на підставки. Рештки Славкового меча - за поперечину. Печінку в кулак - і "бар"єр", потім "повзти".

Виявляється, і в квартирі можна захекатися!

А потім дощ закінчився, і ми ще вибігали своє із Лютіком. Вивалялися в болоті ух ти як! Зовсім забули, що в нас попа біла і благородна 

Життя прекрасне навіть в дощ!

Тільки мушу купити гарний фотоапарат     

Алекс вже дрихне викупаний і щасливий, а я ще передивляюсь сьогоднішні фотки й усміхаюсь сама до себе.

На цій Алекс такий смішний, ніби на двох ногах ходить

Нарешті комісія поїхала!
Написали нам дуже добрі характеристики-висновки. З Алексом прощались особливо ніжно, бажали йому всіляких успіхів,слухняності, кіточок, медалів й т.т.
Ще б пак! Адже ми спільно умудрились застрягнути в ліфті і просидіти там понад годину!

Видно, не тільки Алекс притягує усіляки пригоди....

Певного вечору ми, вигулявши наших дівчат-перевірку, запросили їх ще на морозиво. Милий вечір, прощання, проводи. Десята вечора. Ще можна раз з Алексом на вулицю...

З"їжджаємо всі разом ліфтом на перший поверх - і... ліфт тихо фиркнув, замовк і згас, дверей не відчинивши. Я мовчки сповзла по стінці вниз - з дитинства боялась застрягати в ліфті. І ось воно!.

Алекс внизу робив вигляд, що позіхає, а сам намагався гризти бантик на туфлі однієї з дівчат-комісії. Я подумки вмовляла себе, що, давай, без паніки, нічого не сталося, ми на самому низу, досить вже було фейєрверків. І взагалі насправді треба рятувати ці туфлі Анки.

Ми всі застрягли в ліфті вперше і зовсім не знали, що робити. Усі порядні люди були вже вдома, зовні чекати було нікого.
Нарешті хтось з нас тицьнув розплавлену кнопку диспетчера (вона працює?) і - о, диво, там обізвалася якась сонна тітка. "Сколько вас?" запитала буденним голосом, як при вході в музей. "Четверо", - заволала я - "троє іноземців і мій великий страшний пес, який може накинутись на чужих будь-якої хвилини". "Ага, ждіте" - тітка відключилася.

"Злий пес" таки добирався до того бантика на туфлі, і Анка це вже помітила. Я намагалася майже лягти на брудній підлозі між ними рубіконом. В тісній кабінці робилося душно.
В деформованій пласмасі знов щось захарчало: "У вас под"єзд закрит. Брігала не может войті. Откройтє".    Мої іноземці втратили останній подих: як їй з ліфта відкрити під"їзд??

"Всьо. Оні уєхалі" - прозвучав приговор за хвилину, й знову тиша. А мій "злий пес" хоч би тявкнув! Махає хвостом дівчатам під спідницями, аж язик вивалив! Тут вже я заричала, тисла ту кнопку й волала, що зараз тут мій пес всіх розірве, і будинок цілий на ноги поставить виттям, і що йому вже слина з рота капає...

Бригада вернулась. Ще трохи пововтузилися й визволили нас. Бантик вцілів, Пса, як побачили, тільки всміхнулись.

"Ніщо так не зближує, як громадський транспорт", - сміялись ми студентами.  Ліфт, скажу вам тепер вже з досвіду, теж непогано. Це навіть краще, ніж випити на брудершафт.

Комісія залишилась під враженням, що Україна таки складний ринок, а ми тут непогано собі справляємось. Про що й написали в звіті. Алексу було оголошено спеціальну подяку за витримку і спокій в надзвичайних умовах  (Анка була готова йому той бантик від туфлі навіть подарувати.) Літак щасливо відправив їх у благополучний Євросоюз, а ми з Алексом на всяк випадок поки ходимо на свої поверхи пішки (Алекс-панич, звісно, в мене на руках).

Ех, все таки добре мати пса! Навіть такого "злого" і тяжкого...  І щоб ніякої комісії ще три роки.

Отредактировано Alex i Aleksandra (24-07-2012 00:37:40)

Спимо без задніх ніг, так вчора ми старалися на занятті з хендлером. Спека повернулася, смаколик-печінка невдало підсушилася, рінговку купили єдину, яка була. АЛЕ!....

МИ МОЛОДЦІ! Алекс такий розумничок! Все слухає, що йому кажу,  цілком непогано все виконував, анітрохи не осоромилися, самі не вірили, що так непогано буде з першого разу. Нам сподобалося!

Товариство зібралося таке собі - йорки та йорки, одна такса і декоративні якісь міні-бульдожки. Один йорк, хлопчик, був з папільйотками на морді, бровах - навіть Алексу здавалось це смішне. Все хотів його за ті бігуді цапнути   

Алекс був єдиним песиком на міцних ніжках, але порівняно з іншими - наймолодший. Все хотів погратися з новими друзяками, а ті, задерши голови, гордо дріботіли біля своїх пань. До Алекса тільки погиркували.

Я вперше крутила на всі боки рінговку, разом з Алексом придивлялися, що і як треба робити. Тренер дуже приємна дівчина, уваги нам приділяла достатньо, щенятко моє не дуже мучила. Але Алекс сам рвався щось робити, бо на одному місці біглю нудно, самі знаєте.

Дуже нам пригодилося все, що ми з Алексом досі вивчили. Поруч він йшов прекрасно навіть і без рінговки, перешкод не боявся, команду "вперед"- "до мене" при слаломі зрозумів з першого разу. Цілком достойно показав себе. На ходу ми опанували й рух по колу, трикутник і літеру "Т" без рінговки. Стола не боявся (у йорків аж ноги трусилися на столі). "Стоєчка" теж вийшла, хоч без витримки. Зовсім нові команди "стоп", "стояти" теж входили Алексу добре. Зуби поки не чіпали, бо під час заняття загубив ще одного, і трошки кровила десна.

Висновків я наробила для себе масу, дай Боже, все осмислити і правильно закріпити.
1. Заняття з хендлінгу і слухняності - два різні світи і мають різні команди.
2. У хендлінгу заборонена команда "сидіти". Відповідно втрачається смисл команди "поруч", бо при моїй зупинці Алекс сідає вже автоматично. Мусимо швидко опановувати команду "вперед". Тут добре складється, бо таке слово Алекс вже чув - "вперед" ми переходимо дорогу на світлофорах, і означає ця команда саме те, що треба в хендлінгу - рух в темпі без задертої голови (як при "поруч").
3. Закінчувати рух будемо вчитися командою "стоп" (навпроти мене і мордою до мене).
4. Окремо треба працювати над командою "стояти". Досі якось не було в ній потреби. Лапи миємо сидячи, в душі хлюпались "спокійно", на вулиці пригальмовували теж на "спокійно".
5. ГОЛОВНЕ - У МЕНЕ ТАЛАНОВИТИЙ ПЕС!!!

Знаю, що ейфорія від першого разу - річ оманлива. Алекс відволікався на цих у папільотках, але вони йому не давали дуже розгулятися, з іншими може бути по-іншому, і маса інших факторів впливатиме. Попри все, оптимізм є. Записались на наступний тиждень. Через літо заняття рідко, а серпні теж всі підуть у відпустку. Але ми знаємо, над чим працювати, і самостійно теж можемо щось вивчити. Ну й слухняність ніхто не відміняв. Одне повинно доповнювати інше. Та й слухняний пес для мене важливіше, ніж пес, який вміє тримати хвоста. Та ми в такому хорощому віці для навчання, що будемо вчити все: потрошки, граючись, але ситематично. 

Цікаво, як займаються великі пси? Трохи в ступор поставив мене один момент на занятті, коли пані опускаються на підлогу, песики стають лапами їм на коліна і отримують смаколик майже з рота від хазяйки. Я Алекса можу і цілувати скрізь й облизати при потребі, і одним шматком із рота поділитися не проблема. Але чи потрібно вчити давати їжу з рота?.. Щось тут неправильно, як на мене. Ну й з тонконогими песиками це може й мило, але навіть бігль -це пес, якого лапки на моїх колінах, це відчутно. Сумніваюсь, що так вчать вівчарок і інших солідних псів.

"Ма, там Алекс познайомився з якимось баламутом", - гукнув мене Славко. Я глянула, й чуть не впала, наш Алекс після заняття мирно обнюхувався з величезним маламутом. Солідний пес прийшов на індивідуальний тренінг. Що ж, значить наш тренер вміє і з великими. Треба її ще про цю їжу з рота розпитати. І так, як на перший раз, в мене було забагато до неї запитань. Дівчина сипатична і справляє приємне враження як професіонал. Дала нам чимало цінних порад.

Славко також перейнявся заняттями. Це великий плюс для Алекса, який має помогти мені соціалізувати мого непростого підлітка 

А увечорі на Набережній зібралась таака компанія!! Три вівчарки різного віку: наш Лютік, старий Вакс і річна Лана, дорослий лабрик Марта і 7-місячна хаскі Хайна. І всі давай полювати на мого Алекса, як на зайця. Але Алекс їм показав, які й "зайця" стрибки і зуби, як швидко він бігає  Так гарно дурачилися! Найкраще Алекс з Хайною і Лютіком. На жаль, фоток немає 

Чудовий вчора був день, але досі вилежуємося і думаємо, чи маємо сили їхати на Десну, чи краще покублитися в ліжку 

Алекс поки що за ліжко