Спасибі усім, кому приємно бути з нами, і за привітання Нам взаємно приємно!

Алекс ці дні після канікул поза Києвом все ніяк не може повірити, що вдома. З Алекса-бігунця став Алексом-нюхачем.
Не гасає бездумно, як раніше. Все дуже старанно подовго обнюхує. Все частіше піднімає лапу.
Смішно дивитися, як робить свою справу, хитаючись на трьох, зато Пацан! 

Наші прогулянки стали повільними, розміреними. Алекс більше бачить мене, реагує на кличку, краще підходить, коли підкликаю.
Здається, розуміє набагато більше слів. особливо "смачних"
"Це, мабуть, єдиний пес на світі, який знає слово "смаколик", - сміється Ганя.
Є велика спокуса знову спустити його з повідка, але в місті не скоро на таке наважусь.
Голуби й горобці перестали Алекса цікавити, натомість до інших псів рветься затято, як і раніше.

Наш друг Лютік теж помітно виріс. Тепер гуляє з іншими великими вівчарками. Алекса вони трактують, як малого зайця і замість весело бігати й гратися заганяють Алекса і гризуть. Це перестало бути веселим, і я шукаю Алексу іншу, більш підходящу компанію
Сподіваюсь, відновимо наші заняття в групах - на аждиліті точно є інші біглі.

На канікулах у Алекса просто сипались зуби. Він плював ними. Я збирала і складала на балконі на підвіконні - не викидати ж такий скарб! Під кінець насушили аж чотири ікла і пару кутніх (пару Алекс таки проковтнув . Одне ікло забрала на пам"ять, а решту віддали мишкам - згадала, як бабуся вчила в дитинстві: "Мишко, мишко, на тобі зуба костяного, дай золотого".  Не уявляю Алекса із золотими зубами Сподіваюсь, виростуть нові, просто міцні

Непотрібно повернулася спека. У Алекса не дуже приємно пахне з пащі кров"ю - нові зуби рвуть десна, це видно. Іноді він аж чухає собі щоки лапами, так мучать. Навіть улюблену печінку важко жує, воліє ковтнути. Не виглядає активним. Я не мучу його ще й командами й довгими заняттями, лише кілька раз нагадую про стоєчку і для порядку призиваю сидіти й т.інш.

На відпочинку мене попустило із тим, що чогось не встигну Алекса навчити, щось упущу. Бачу, Алекс хоче розуміти, що можна, а що ні, в ньому немає природної вредності і впертого непослуху. Можете сміятися, що він бігль, а я помиляюся. Але з Алексом зараз живеться цілком комфортно. Віддавна ми забули, що таке пеленки і бруд в хаті, він прекрасно просився на вулицю в пансіонаті, не робить внаглу шкоду, не зризе те, що не можна, не лізе на столи, не особливо підбирає на вулиці. Єдине, чим дістає - просить з ним гратися. Та це не гріх для щеняти
А від того, чи сидітиме він зараз на витримку 40 секунд, чи 10, і чи достатньо загинатиме хвоста, наше життя ніяк не зміниться.

Ні, ми не перестанемо займатися, але без фанатизму

***
Хотіла б вас запитати, хто знає: чому, на вашу думку, Алекс так дивно реагував на деякі незнайомі предмети - вздовж усього хребта аж до хвоста шерсть дибки? Що це - агресія, готовність захищатися, настороженість? Я не розумію. А знову вже бачила таке в Києві.
Скрізь про біглів пишуть, що у них від природи нуль агресії...

І ще: як зрозуміти, чи інший пес адекватно (спокійно) поставиться до твого? Бо деякі хазяї кажуть, що їх песики спокійні, а ті виставляють зуби й атакують. Хоч Алекс при зустрічі згинається в три погибелі, махає хвостом і падає животом догори. Алекс скоро перестане бути щеням, а я боюсь агресії інших псів на нього, і вже це помічаю. Чи є якась стаття десь на подібну тему? Що можете підказати?

Отредактировано Alex i Aleksandra (25-08-2012 16:59:14)

Цікавий мій Алекс, як дитина...

Увечері у нього "відбій" близько 22-00. Тоді, видно, хлопець вже хоче спати, очка стають маленькі, позіхає і шукає місце, щоб і зручно, і до мене ближче.  А заснути не може! Крутиться- крутиться.... сопе, переміщається з місця на місце, зітхає тяжко, доки я не закінчу працювати й не виключу комп"ютер й світло.

Тільки комп і світло гасне, Алекс теж в одключці.

Може це й правильно - і мені слід лягати в 22-00, а не працювати ночами... Чудовий мотиватор з Алекса!

Сьогодні цілий день тримаємо кулачки за тих наших друзів, які поїхали на виставки.
Знаємо, що й Ясончик дефілював у Житомирі. Хай братик відпишеться, як було!

***
Осінь внесла корективи у наше з Алексом життя.
Скоро знову від"їжджає Ганнуся на навчання, Славко на цілий день до школи, я на роботу.
А що Алекс?
Як уявлю, що бідняку треба буде на півдня замкнути в клітці, то хоч плач! Що ж це за життя собаче!

Не думала, що без Славка опинюсь, як без рук. Алекс все їздив в машині в сина на руках, а тут школа...
Купила автомобільну шлейку і побачу: якщо Алекс справді розумний, то не опиратиметься тому щоб їздити на шлейці зі мною на роботу, то буде йому товариство цілий день. А ні - залишиться в клітці. Може йому там й добре буде: спатиме, гризтиме кісточки... Може...

Ще теплі деньки використовуємо по максимуму - тішимося довгими прогулянками.
Алекс, як то бігль, кожно дня інший: то милий, хоч спи на ньому, то капосний, як вуличний розбишака. Мабуть так по-тихеньку проявляється його дорослішання Вже під дерева ходить тільки з піднятою ногою, ще й задирає її все повище. Зустрічним песикам влаштовує засади, а потім нападає зненацька. А як допаде котрогось, то їздить на ньому зверху, без різниці - хлопчик чи дівчинка. Рівно о 19-00 розпочинає вдома голосний концерт з тим самим мотивом "а що ж це мене бідного-нещасного ніхто не помічає, не жаліє, гуляти не веде, вже пора, давайте взувайтесь-збирайтеся, ой, ой, як не терпиться, не чуєте, чи що?!". Не терпиться власне  гуляти, бо коротших і довших виходів на вулицю Алекс має предостатньо. Через цей спів мені було трохи шкода сусідів.

Та це все, звісно, допустимі пустощі, хоча Розбійник в Алексі помітний Що ж Ви, мама Катя, так нас назвали? Дівчата в касі, де ми оплачували квитанцію, на якій було Алексове ім"я, зі сміху плакали: як?-як? -Яни-чар- Роз-бій-ник" . Ще й по латині? і знову регіт...
Аж почервоніли зі сміху й сльози терли 

Буває в Алекса і менш приємна поведінка: капризна некерованість. Але я знаю її причину - в такі стани Алекс впадає, коли хоче спати, а змушений щось робити активно. Найгірше, саме на такий час припадають наші заняття по хендлінгу. 12-00 не наш час. Точніше щодня о цій порі Алекс спить,а в четвер мусить тримати хвіст трубою і показувати зуби. Ось і впирається. Мушу думати, як і що саме змінити.

В цілому, Алекс - приємний у побуті, ніжний песик. Поступово ми переймаємо звички один одного і асимілюємося. Алекс довго спить і не снідає зранку, як я. Я, йдучи, вулицею звертає увагу на кущики, де Алекс точно б відмітився, палички, які міг би гризти, песиків, з якими безпечно гратися.

Якось притираємося й характерами. Прочитавши гори літератури про різні підходи і особливості у вихованні бігля, зрозуміла, що в нас все не так і погано Як гуманітарій я інтуїтивно відчуваю, в чому полягає творча натура бігля Влаштувати довкола себе легкий бардак, занюхатися у власні думки й забути про все інше на світі, піймати натхнення й кинутися по сліду у незвідане. Якщо це в крові, то 100% слухняності не варто намагатися отримати, бо це буде лише самообман. Як ніби ліворукого перевчити писати правою. Можна навчити й бігля ходити чітко поруч з піднятою головою. Можна, але навіщо? Читати запахи й звуки - його природа. Йому нанюхатися, як мені книжку почитати.
А зламати психіку легко...

Ні, ні, я не відпущу Алекса у творчий політ, кожного дня ми йдемо на огорожений стадіончик, де 15 хвилин відпрацьовуємо різні вправи й команди. Це речі життєвонеобхідні. Але більшість з того, що я прочитала, я поділила на 600%. Алекс спить з нами, і МЕНІ це безумно приємно. Алекса я першим пропускаю в дверях і в ліфт - бо тільки так безпечно. Я з ним розмовляла багато і так і буду, навіть співаю на добраніч Помітила, чим менше я кажу "фу" й "не можна" на вулиці, тим кращі наші стосунки. Підхопивши якусь неприємну для мене річ, Алекс сам виплюне через 5-7 метрів, бо йому є мільйон варіантів, на які він може переключитися, варто тільки замість "Плюнь" сказати "Дивись, а тут..." Бо за "плюй" завжди ще й смаколик треба дати, і мені здавалось, що Алекс спеціально підбирав, щоб вициганити печіночки. А так весело й безплатно:-)

Команду "До мене", яку Алекс на вулиці чув з десятого разу, замінила на веселе "Побігли! До мене!", і Алекс летить тільки вуха лопотять! А замість того, щоб воювати з вечірніми концертами і відучувати строгими методами гавкати (десь прочитала навіть таке: якщо нічого не допоможе, можна надрізати голосові струни!!!), я змінила режим вигулів і вже кілька днів о 19-00 тиша. І не Алекс, а я кажу, коли виходимо наступний раз.

Хтось із вас тут писав - хай у малого буде дитинство - от ми й граємося. Важливий результат, правда? Та школа, яка каже, що над псом потрібно домінувати - не наша. Мені ближча теорія про те, що біглі - особлива порода біглелюдей. Ось ми з Алексом і партнери. Так склалося, і так нам добре. Якщо доведеться, я візьму Алекса за шкірку, і доведу, що він неправий - бувають різні ситуації і нестандартні емоції. Але, слава Богу, поки не було такої потреби. Великого терпіння вимагає пояснити по-доброму, відволікти, переключити, достатнього вигуляти, спільно гратися. Але якщо цим можна корегувати поведінку, то краще так, ніж металевим голосом і жорсткими командами.

Будете критикувати?

Критики останнім часом я вже теж наслухалась доволі. Думала наївно, що люди, які люблять собак, тим більше терпимі до інших людей, а ні...
Та це не тема для форуму Зауваження по суті приймаються

До речі, усі найтолковіші поради і інформації я прочитала саме на нашому Форумі і отримала від вас

Отредактировано Alex i Aleksandra (10-09-2012 08:09:07)

Спасибі усім за добрі слова, писані і сказані

Неможливо бути дуже вмілим з першим песиком, це ясно, але я стараюсь.

"Тебе зазомбували на тих форумах, - бурчить мама, - ти ж до собаки ставишся краще, як до самої себе. То в зуби йому заглядаєш, то під хвіст. А сама тільки худнеш. У вас там, може, якась секта собача?!"...

Моя мама цікава жінка, але якась правда в її словах є

Від бігання з Алексом в мене наче нові ноги виросли. Поклони б"ю над шинами - "бар"єр", "до мене", "вперед" - це чудові вправи для талії. А свіже повітря кожному добре робить. Раніше до 10 ранку я встигала лише каву випити і в нет заглянути. А зараз - двічі всі Березняки оббігти

Алекс дуже тішиться своїми новими зубами і гризе на вулиці всі палки, гілки і корінці. Видно, як йому в кайф: кусь - хрусть - і гілочка навпіл.

А деякі кущі можна виривати і тріпати, аж доки вуха не провітряться:

До речі, Алекс прекрасно їздить на автошлейці! 

Їздили на "собачу секту" по хендлінгу - всю дорогу мій песик ані тявкнув. Останній раз позаймався - тьху, тьху, тьху.
Нашій хендлеру +1000 респект і уважуха! "Якби такі вчителі були в школі," - розмріявся мій Славко

Випадково знайшла хороший спосіб концентрувати Алексову увагу. Гралися вдома в "принеси", а я (сидячи, іграшка на рівні мого обличчя) зробила оманливий рух, Алекс кинувся за своїм улюбленим крокодильчиком, а його... нема...  Кількох вечорів вистачило, щоб Алекс навчився не відводити погляд від крокодильчика ні на мить. А я йому в цей час казала "увага". Тепер "увага" - і Алекс дивиться на моє обличчя.
Я теж дресируюсь

А як швидко кидаюсь до дверей, коли Алекс коло них шкребе лапкою!!  

І нарешті Алекс знайшов адекватних друзів. Точніше, подруг

Це прекрасні лабрадорки - Лота і Магда. Магда, правда, трошки товстенька і лінива, тому частіше ми ходимо на побачення до Лоти

Ну як таку не лизнути!

Не обійняти...

Не любити....

P.S. А хто, хто там на повідку? Ні, не Алекс!!

Отредактировано Alex i Aleksandra (14-09-2012 19:25:20)

Львів на цих вихідних просто вирував. Один натовп натхненних носився на Форумі видавців, інший - гоцав на польсько-українському Фестивалі Партнерства. Я встигла побувати скрізь. За кілька років, які я не була у Львові, він дуже змінився. Ніби виліз із підземелля. Відновлені фасади кам"яниць, нові рівні дороги, активне культурне життя, багато туристів. Усі усміхаються. Десятки нових кав"ярень запрошують на львівські пляцки і штрудлі. Стиль скрізь - не надивитися.

Бачила у місті й одного бігля! Це був особливо приємний акцент.

Мій Алекс залишився у Києві зі Славком, терміново до нього була викликана й мама.

"Що? Я буду спати із собакою?" - спочатку мама активно протестувала. Але я переконала її, що це краще, ніж слухати Алексові серенади усю ніч.
І тепліше Потім маму було детально проінстуктовано, що і як потрібно робити з песиком. Де-таль-но. Уфф... Та в мені вже ціла собача енциклопедія! Не думала, що так довго "передаватиму досвід", що є стільки ньюансів. Далі Славко забрав бабцю на пробну вечірню прогулянку.
І все було б нічого, та зламався наш клятий ліфт. А біглятко вже на руках не поносиш!

Переживала, їх лишаючи, не сказати. Не поїхати не могла - робота.

Чоловік колись розповідав про одну знайому божевільну (на його думку), яка, виїхавши в гості до США, щовечора дзвонила своєму песику до Парижа, щоб з ним порозмовляти. Телефонні разунки приходили довгі, як простирадла, але жіночка була щаслива. Чомусь це пригадалося

Я соромилася при Чоловікові дзвонити до Алекса на довгі розмови, але кілька раз на день детально маму про все розпитувала.
"Перший день Алекс за тобою дуже сумував", - сказала мама. А зараз вже гасає, як то він.

Я, дурна, втішилась, що не тільки я за Алексом, але й він за мною скучає, і поміж обов"язками бігала-шукала зоомагазини, щоб купити маленькому подаруночки. В результаті мій рюкзак пищить і пахне. Трохи соромно, бо Славкові не купила нічого. Хоча ні - є, книжки. Другий рюкзак з книжками. Тепер от старанно підговорила Чоловіка їхати на Київ просто зараз (раніше на добу).

І вже мрію, як з новими силаму бігатиму з Алексом навіть без ліфта.

Львів чудовий, прекрасний, пахне кавою, тут ноги самі підтанцьовують і не тільки у молодих. За тобою підглядають химерні створіння, ангели і леви. Навіть місцеві божевільні у Львові лагідні, з якимось ясним відбитком на обличчі.

Львів притягує  і дає натхнення для кожного. А в мені, Алекс десь збудував таку свою міцну будку, що без нього я не почуваюся до кінця щасливою. Навіть у Львові.

Може, моя мама права, і я таки стала собача божевільна...

Мій романтичний

Розбійник

Мій

Другого дня я змінила групу підтримки - посадила за кермо Чоловіка, речей взяла вдвічі менше, виспалась трохи більше.

Алекс не протестував, що знову у машину і знову у дорогу. Сонячна погода гріла душу.

Вінниця організувала виставку на місцевому стадіоні. Сумна напівруїна цей стадіон. Але такі красиві пси були довкола!

Алекс нюхався з ріджбеками, весело махав хвостиком до кожного лабрадора, впізнав кількох знайомих із занять з хендлінгу. Мабуть, ці красуні, які розкрутили нарешті свої бігуді, розповіли Алексу, що виставки - це приємно і понтово, бо хвіст у Алекса тримався високо, настрій був грайливий, йому виразно подобалося. На диво, Алекс цілком адекватно реагував на такий собачий натовп і чув "не можна" і "поруч", не особливо рвався скакати. Першого дня був відчутно напружений, не давався в чужі руки, а тут виглядав як давній свій.

Мінусами було, що організація підгуляла, жодних оголошень не було чути, ринги затягувалися відчутно. Ми знову встигли втомитися, Чоловік неприховано нервував, бо в понеділок збирався їхати за кермом наступні 1000 км у відрядження, а тут забава обіцяла бути безкінечною, при поверненні увечері до Києва на Житомирській трасі могла чекати велика пробка. В животі булькалася тільки вранішня кава, а відійти кудись було страшно - розклад виступів геть збився. Алекс теж відмовився від будь-якої їжі. Пив лише воду. Нерви.. Як я це розумію! Купила йому качку-крячку для розваги і постелила в тіньку свою куртку. Дуже пошкодувала, що не купила клітку для Алекса просто тут і зараз, стримувала наявність вдома великої металевої. Куди ще одну? Потім підказали, що така переноска зручно складається, але запізно.

Чоловікове бурчання, що це не свято, а мука, як не дивно, мене хоч злило, але концентрувало. За алфавітом Алекс виходить першим, і в ринг ми ввійшли досить справно. З попереднього дня зробили певні висновки і вирішили врахувати. Я трохи тушувалася, як нас оцінить збоку наш Влодек, але в ринзі відключилася від усього, крім Алекса. І нам вдалося! Алекс став кращим щеням і отримав путівку на бест!

Почувши, що ми ще залишаємося, Влодек геть не зрадів. Але не використати шанс було б по-дурному... Знову потягнувся час дооооовго-довго.
Бести почалися годині о 19. Темніло. Стало так холодно, що Алекс почав тремтіти. Я загорнула його в куртку, взяла на руки і подумала, що може мій мудрий чоловік правий, і треба було давно їхати додому. Та ось бести. Оголошують безтолково, без порядку, хто перший вліз, той першим йде. І ми десь наприкінці. Зупинка, стоєчка. "Ви були такі красиві, що я задивився, аж розгубився і не встиг сфотографувати", - сказав потім Влодек. "Алекс стояв найкраще, як кам"яна статуя, увесь час, а решта щенят скакали. Це несправедливо, що вас не вибрали". Звісно, він не експерт, але як нам було приємно! Цілий день ми чули критику, навіть за виступ в ринзі, а тут ... таке визнання. Може й справді ми були непогані

Ми задоволенні, що успішно дебютували.
Ми тішимося, що зустрілися з братом Яською.
Ми радіємо Яськиним успіхам.
Ми дякуємо мамі Каті - пишайтеся нами, а ми ж тільки починаємо
Ми отримали цінний досвід.
Ми познайомилися з іншими біглями і знайшли друзів.
Ми хочемо ще!

Сьогодні Алекс о 7-00 сидів під дверима і ніби чекав, що знову кудись поїдемо.
І хто там розповідав, що після виставок пси відходять кілька днів?
У нашого хлопця не просто ракета в попі, а цілий арсенал!

Він так рвався сьогодні зранку до сусідської спанельки Мері, ніби не нанюхався вчора тих сотень псів.
Ну як ним не захоплюватися! Такий живчик

***
Фото хоч якісь пошукаємо і викладу трішки пізніше - сьогодні треба ще виспатись, принаймні мені, бо в реактивності я Алексу програю

***
І звісно - ДЯКУЮ УСІМ ЗА ПІДТРИМКУ!!!!

Спасибі, спасибі за поздоровлення,
ми раді старатися

Алекс після виставок навіть хвостика почав вище  тримати