Алекс вже зрозумів, що коли я швидко ходжу по хаті і часто зникаю у ванній кімнаті - нічого доброго це не означає: хазяйка йде на роботу. Кілька днів він не протестував. Дві вранішні прогулянки - і Алекс спокійно і навіть охоче йшов до своєї хатки-клітки спати, а я на роботу. Чого його тягати зайвий раз в машині, як він цілком комфортно поспить на власному місці. О 15-40 зі школи повертається Славко, і знову гуляння.

Та швидко Алекс побачив, що з роботи я повертаюсь пізно, і денне спання в клітці перетворюється на цілий день без мене.
І запротестував!

Сьогодні, позіхаючи на всю пащу, вперто тинявся за мною, як прив"язаний. Я на кухню - він за мною, хвилинку щось там роблю - він дрімає. Тільки я у ванну, Алекс знову під ногами, згорнувся клубочком, намагається спати (бо хочеться ж! пора), я йду - і він тут же.
Такий жаль мене взяв!

Дивиться на мене жалібно, попискує/посвистує. Вчора було подібно. Я спочатку не зрозуміла, думала, хлопчині знову терміново на вулицю хочеться, повелася. А сьогодні переконалася - Алекс просто не хоче мене відпускати!

А тут ще відрядження мені світить, від якого ніяк не можу відмовитися (цього літа вже три через Алекса проігнорувала).
Так щось відчуваю, що Алекс або шкоду почне робити, щоб мою увагу знову повернути у повному обсязі, або буде скучати і при зустрічі  краще слухатися/вчитися.

Хотілося б останнє...

Сьогодні Всесвітній день тварин. Вітаю нас усіх!

Відколи у мене з"явився Алекс, я теж заслужила на брудні і подряпані руки, робочі собачі одежі, не завжди пахучі облизування і цьомки.
Більшість з вас - ветерани собачої любові Тож зі святом!

Я зараз у Польщі, у відрядженні і дуууже скучаю за моїм золотовухим. Чоловік шле есемески, в яких розповідає детально, скільки гуляли, скільки і яких купок зробили Знаю, що Славко спросоння одного дня закрив Алекса в клітці із шматком її накидки всередину, то ж є і нова шкода - Алекс, звісно, все порвав. Пишуть мені, як смішно вчора увечері Алекс грався із сливкою, як із м"ячиком. А я їм не вірю 

Знову і знову наказую ЯК ПРАВИЛЬНО, треба МОГО песика глядіти, а не просто потішати мене, що все добре

Мрію, як повернусь і одразу у неділю знову підемо на аджиліті. Минулі вихідні було суперсько!
Іра, Вова і їх бігль Купер великі ентузіасти і молодці. Знайшли прекрасне місце, новенькі снаряди, пси носяться дуже щасливі.
Алекс мене, як завжди, радує на заняттях, видно, що гасати йому в кайф.
Вивчив нові команди, проявляє витримку, добре працюємо в парі.
З нетерпінням знову чекаю вихідних. Сподіваюсь, Алекс зрадіє мені і аджиліті

А ось таке фото, кажуть, стоїть щодня на робочому столі польського прем"єра Дональда Туска.

Дуже мило, по-моєму, і до сьогоднішньої теми

Отредактировано Alex i Aleksandra (04-10-2012 18:05:19)

А сьогодні така осінь, яку не люблю.
І де вчорашні +20? Під ногами хлюпає, ходжу в калошах. Замотана в светри/куртки виглядаю, як городнє опудало.
А Алекс, як назло, шкребе й шкребе двері. Вже тричі виходили мокнути!
"Сьогодні немає аджиліті, немає розваг", - товкмачу йому. Не вірить!
Скрутився під дверима на коврику й дивиться на мене з докором.

До того ж мої осінні в'язані светри Алекса безумно бавлять - він все хоче їх гризти. Мабуть я в них для Алекса, як велика м"яка іграшка. А гризти м'якеньке Алекс полюбляє! Ось знайшла посеред хати ЩОСЬ. Колись воно було чимсь фіолетово-білим, а нині просто купа ниток. Питаю своїх - що це? Дружно знизують плечима. "Думали, це ти перед від'їздом дала Алексу", - пояснюють. Я?! Своєму песику таку гидоту?

Стали всі дружно міркувати, що ВОНО таке і скільки днів ЙОМУ. Не зношу чогось, на що не маю відповіді і що не можу пояснити!

І так мізкувала, і сяк - це нитки, точно, прості х/б, біло-фіолетові, колись були скручені джутом, чи плетені косичкою. Купка - не велика, не мала. Перевірила - всі канатики Алексові цілі. Шматка для підлоги на місці, рушники теж. Більш по кольору нічого такого не пригадую. Шафи, на щастя, Алекс ще відкривати не вміє, та й в шафах нічого такого. В хаті на довгі місяці застиг ремонт - все статично незмінне, речей мінімум. Все на виду.
Де Алекс ЦЕ взяв? І видно вже полюбив, бо сумно заглядав у відро із сміттям, куди я ЦЕ, обдивившись, обнюхавши, обмацавши, зрештою відправила.

А все одно мучуся, що ВОНО таке було. Погода беззмістовним роздумам сприяє.
А Алекс, може й знає відповідь, але ображений, що сьогодні немає гуляння, тільки посвистує на коврику під дверима й не признається...

Я перестаю бути для Алекса єдиним авторитетом. Так-то з підлітками...
Алекс все більше дивиться за іншими псами і наслідує їх.

З одного боку - це добре. Відколи Алекс познайомився ближче з іншими біглями, став упевненішим, впертішим, і тепер його точно не переконаєш, що він бордер- коллі чи вівчарка. На останньому занятті з аджиліті дружно в чотири лапи з Купером рили одну ямку на двох (хоча обоє прекрасно знають, що рити ямки на уроках - ні-ні). Що робить інший пес, Алекс - тут як тут - зразу повторювати.

А це два дні сумно дивився на вікно. "Ма, він, здається, тебе виглядає," - вирішив наш син. Я, наївна, й втішилась... - Ага, значить, таки Алекс за мною теж скучає!.. Наївна!
Алекс дивився-дивився на вікно (я вже поруч)- і хоп! - вже сидить на табуреті під вікном. Цей трюк він підгледів у Котяри, який для уникнення домашньої війни їсть на підвіконні (там же мав спокій від Алекса, а на підвіконня заскакує з табурета). А тепер: Алексова мордка і на столі, і на підвіконні, і Котяру зручно лизнути, і корм його нюхнути, ну й у вікно глянути, чому б ні... Яка зручна річ табуретка, а досі була неосвоєна!

Тільки скочити вниз якось страшно...
Так з підлітками буває: спочатку герой, як друг, а потім - ой, люди, заберіть мене звідси...

Ох, у мене знову будуть... літні канікули

Чоловік уперше за багато років запросив нарешті у романтичну подорож, а не у відрядження 

Посидів остатньо з Алексом, і зрозумів, що багато активних прогулянок і занять - це не так легко, плюс багато роботи і синок-підліток, який не хоче вчитися, ремонт, що затягнувся... От і казав, що канікули з дощем були слабким відпочинком, що я заслужила на краще. Приємно. Нарешті

І тішуся, і сумую водночас. Летіти до літа й вітрів із Сахари дуже хочеться. Алекса залишати аж на 10 днів ДУЖЕ не хочеться. Довго думала і так, і сяк - до Славка приїде мама. Але довірити аж на так довго коханого песика їм не можу. Не справляться.

І нащо мені канікули, на яких буду нервувати?

Тому Алекс поїде в гості, у знайомі надійні руки

Сподіваюсь, йому там буде добре, і він мене не забуде. Боюсь, що придуріє від свободи, що багато чого доведеться вчитися від початку.

Але вірю, що все буде добре

Бо це єдине надійне місце

Молодець мій хлопчик, що не дає себе ображати! 
Ну, ми ж вдома на прогулянках тренуємось все на вівчарках і лабрадорах... І практично на кожному Алекс зверху.
Ну й по дівчатках Алекс спеціаліст...

Спасибі, Катя, за фотки! Аж на душі спокійніше стало
А на першій Алекс навіть дуже скромний зайчик  [взломанный сайт]

УРА! УРА! Як добре бути вдома!
Спасибі, за підтримку.

Літак відлетів/прилетів вчасно, я швидко перекинула речі з таксівки у своє авто, купила хлібину (бо нерви і голод замучили), Алексу упаковку добрих сосисок (не з порожніми ж руками до хлопчика!) і швиденько до Каті.
Мамі тільки подзвонила, що спочатку не додому

Гризла дорогою хлібину і тішилась, що от-от і побачу своє чудо.
Чесно, переживала, 10 днів бенкету без повідка - не жарти, чи впізнає, чи захоче покинути веселу Катіну тусовку.

Але моє руденьке-золотеньке впізнало! Прилетіло на мій голос, цілувалося, обнімалося, зжувало сосиску... і знову погнало Продемонструвало мені відгодовані бочки, показувало, як прибирає Каті двір, носило обрізані квіті і гілочки, познайомило з Бонусом і ведмедиком-акітою, підлило на прощання Каті газон, погавкало до мене - типу, де тебе так довго носило, і далося взятися на повідок.

Коли в машині міцно запахло свіжим дощовим Алексом, я нарешті розслабилася - тепер я по-справжньому вдома.   
Ми їхали й розмовляли, жували хлібину (я) й сосиски (більше Алекс), все було, як між давніми друзями.
Шкода, Варвару довелось залишити...

Вдома Алекс був у себе. Все пам"ятав, слухався, давав лапи (права/ліва -наша остання вправа перед виїздом), виконав прекрасну стоєчку, поганяв кота, традиційно випив воду з його миски (натомість кіт п"є тільки з Алексової), з мене очей не зводив. Це було найприємніше.

Після купелі смішно розгріб свій спальник і сам закутався в нього, звично влігшись догори пузом.
Вірте мені, чи ні, але здавалось, Алекс теж тішився з повернення. Це було просто написано на його мордасі!

На вечірній прогулянці Алекс також був зразковим, бігав риссю, зупинявся на команду, підгодовувався на "молодець".
З фанатизмом обнюхав наново усі кущі на нашому периметрі, думаю, "зчитав" новини, які тут без нього відбулися

На "додому" слухняно направився до під"їзду. Ходив за мною хвостиком до змору, і нарешті засинаємо щасливі.

... І що там ті райські острови - руда осінь так пасує моєму золотому Алексу! 

Отредактировано Alex i Aleksandra (24-10-2012 00:33:12)

Спасибі, Тань! Тепер я "прослезилася"
Мені дуже приємно за Алекса.
Хто знає, може колись й познайомимося: у Києві чи Донецьку.
Будете їхати в наші краї - повідомте, ми завжди раді гостям, тим більше друзям із песиками