[взломанный сайт]
Спасибі всім, це все Алекс!

Я завжди хотіла пса, але не думала, що Алекс справлятиме мені аж стільки втіхи і так мотивуватиме до активності. "Ти так суттєво змінила своє життя, не шкодуєш?" - буквально сьогодні на гламурній тусовці питала мене подруга, коли я сказала, що мушу вже йти, бо хочу ще погуляти з Алексом. А за чим шкодувати?! За голими циц...ми на сцені - бо таке нині модне мистецтво? Дармовим шампанським чи штучними посмішками цього типу гламурного товариства? У нашому нинішньому світі так мало справжнього! А Алекс справжній і розумніший від більшості тих зануд в краватках, хто надував від понтів сьогодні там щоки.

Не знаю, як там з Камасутрою, але в мене таке враження, що Алекс в Каті від народження зубрив Статут Інституту шляхетних дівиць
Ну такий він добрий характером вдався! І відданий, наче й не бігль.
Сьогодні бачив, що я збираюсь на вечірку, ліг мені просто на ноги, розтягнувся, і всім своїм виглядом мов говорив: "Тільки через мій труп!". 
Не пускав мене! Ну як я до нього не повернусь вчасно! Звісно, покину всіх.

А якщо серйозно, то, думаю, що по-перше - тут заслуга Каті, правильно добрані батьки Алекса. Щеня я отримала адекватне, здоровеньке в кожному смислі, з добрим потенціалом. А по-друге, наше життя з Алексом майже півроку не розстаючись, в тісному контакті, без стресів, на позитиві дає свої результати. Може хтось проводить з песиком менше часу, але ефективніше займається, я роблю, як вмію, але щиро і з почуттям.
Сьогодні ми, граючись, випадково склали дві команди разом "до мене" і "обійди" - і Алекс прекрасно прийшов до мене, обійшов і сів біля лівої ноги. Класика послушки! Досі сідав навпроти. Я навіть не знала, як виконання цієї команди до кінця від нього попросити. Попробувала ще і ще - працює! Далі пропустила слово "обійди", тільки жест - і знову чудовий результат. Просто ми вже добре розуміємо один одного. Сподіваюсь      

Якщо пси хоч трохи такі розумні, як про них думаємо, то, вірю, вони здатні справді і думки читати, і настрої, і ставлення до себе. От із Славком у Алекса не склалося. Ні, і все. Після довгої розлуки не дався Славкові навіть погладити! Крутнув головою в бік, ухилився від руки і пішов собі геть. Я навіть не здивувалася. Бо з порога, як тільки ми з Алексом повернулися, гукнула синові: "Ну що, скучив за Алексом?" А малий поганець з понтом відповів: "Відпочив". Ну й заробив. "Алекс мене не любить," - нудить тепер мені. А ти заслужив? Гуляв з Алексом з-під палки, до найближчого куща, а скільки раз казав "не хочу", "чому я", бурчав, показував своє незадоволення. Тепер треба добре постаратися, щоб повернути довіру песика, але якщо зомбі в комп'ютері дорожчі, то нічого не вийде. Клацанням мишкою реальних стосунків не збудуєш.

Я не люблю холоду, але Алекс вчить компромісам: вдома собі одягаю светр, йому відчиняю вікно.
Йдемо гуляти: мені холодно перші тільки три хвилини, далі - пробіжка, рись, ігри, повертаюсь аж спітніла. Алексу весело.
Алекс вночі не так дихне, я прокидаюсь, торкнусь його, чи все ок; я кашляю - він на мене дивиться уважно.
Я захворіла - за інших обставин лежала б тиждень. А тут шапка, рукавички, шарф на носа і обліплена перцевими пластирами на прогулянку з Алексом. Звідки б я брала стільки енергії?

А головне - пес ніколи від тебе нічого не вимагає. Тішиться тому, що ти даєш - не сприймає це як належне, а саме тішиться. Не очікує, що в нього буде крутіше, ніж в іншого пса, що йому треба , що ти мусиш. Ти даєш стільки, скільки здатен дати, відповідно до своїх почуттів, а пес повертає тобі їх, збагачені ще й його емоціями. Хіба не так мають виглядати кожні справжні стосунки? Навіть якщо "це ж тільки пес" і "ти перебільшуєш," - як кажуть мені багато хто.

Холодно ранками, бррр...

Як ви гуляєте такої погоди? Ще й дощі калюжі по кісточки поналивали під нашим під'їздом.
Алекс бродить глибокими водами, місить болото - ніби нічого не сталося. А я думаю: як правильно гуляти?
Скільки часу - коли сильний дощ,чи холод. Витирати Алекса тільки рушниками, чи можна сушити феном? Чи не попсує це шерсті?
Чи потрібен якийсь комбінезон? Деякі наші друзі, бачу, мають. Але то дрібні породи і метиси різні понтуються.
А біглю, мабуть, не дуже випадає...

Алекс невтомний, міг би швендяти вулицею добами. Хоча від вітру в нього сильно сльозяться очі.
А мені, чесно скажу, бігати активно по болоті якось не дуже хочеться, все в курточки тепліші кутаюсь - хворію.
Замовила високі теплі гумові чоботи. Пригодяться в нашому кліматі. Відкриваю ще нерозпаковані від моменту переїзду коробки, може найдеться якийсь теплий одяг, який може стати собачим. Господи, повна зміна гардеробу!

Якось не такої осені хотілось, мало вона була золотою...

Рано темніє. Ще й зграї бездомних псів дістають. Без дубця майже не ходжу.
Пізно боюсь ходити. Малого не вишлеш, чоловік знову в роз'їздах.
Зграї у нас на районі є зо три - в найбільшій штук 12 останньо нарахувала. І в кожній верховодять суки. А в них зараз тічка, мабуть? Бо якість такі злющі... Дубець - швидше для мого самозаспокоєння, бо я ще в житті ніяку істоту не вдарила і не знаю, чи змогла б.

Ну хіба що в обороні Алекса.
Якось ми йшли, а вони на клумбі посеред дороги всі 12 лежали згорнувшись. Сірі, як каміння. Непомітні. Почули Алекса і давай підводитися, ще й ще, й ще. Такий гавкіт зчинили! Страх. Який дубець тут би поміг?! Я дуже повільно, не повертаючись до них спиною, з Алексом поруч, здавала назад, аж надійшли якісь чоловіки і нас прикрили. Було реально страшно.

Найгірше, не знаєш в який бік піти, щоб на них не наткнутися. Всі Березняки наші розриті-розкопані. Бездомні пси постійно мігрують. Хто й по що ті окопи риє - загадка, але риють в кожному дворі, всю Набережну теж зруйнували. Гуляти дуже проблематично.

Ну що ж, мабуть, мати песика - це не тільки приємність, а й такий от клопіт теж. (Передбачуваний, зрештою.)
Тому фанатично їздимо на кожне заняття: хендлінг і аджиліті - там нам і компанія, і розвага, і приємність.

Фотки з найшвидшим біглем Іра нам ще не переслала, тому поки похвалимося давнішими

Наші перші дитячі бар'єрчики

Оббиваючись об стіни тунелю, заточуючись і заплутавшись у власних вухах, Алекс таки гордо подолав цю довгу червону змію.
Тепер крізь неї він мчить, як ракета

(усі фото Іри Коновальчук)
До речі, хто хоче,загляньте на наш сайт з аджиліті, може комусь теж захочеться гасати з нами http://agilityinkiev.jimdo.com/%D1%84%D0%BE%D1%82%D0%BE/

Дасть Бог, буде Алекс на календарі
Дякуємо за запрошення.
Постараємось!

А Чоловік привіз мені чоботи  Якийсь гібрид - низ ніби гумоподібний (теплий), а верх утеплений шкіряний. Високі до колін. Незграбні 
Але дорогі і фірмові = значить повинні бути теплі, а це головне.

"А в Алекса мордочка вже не щеняча, цілком пристойний розбійник в ньому проглядається. Дорослий", - зауважив, дивлячись як біглетелятко гасає по хаті. Славко натомість винюхав, що Алекс змінив запах. Може не такий й поганий цей переможець комп"ютерних зомбі росте. Я он як Алексові і в зуби, й під хвіст заглядаю щодня, а запах на новий шампунь списала. Та, мабуть, таки пахне інакше, бо подорослішав.

"Здравствуйте, извините, у нас течка, " - так вітаються з нами всі наші знайомі дівчатка-Алексові подружки. Алекс скаженіє, з повідка рветься. Не може зрозуміти, чому Лота, яка так класно пахне, йде від нас подалі. І вдома скавчить, на вулицю без кінця проситься, на мене злиться. Пробував навіть рикнути до Славка. Ну вдарити я може й не вдарю нікого, але рикнути теж можу. Як рикнула до Алекса у відповідь!! Через бронхіт мій голос звучить паскудно низько, дуже відповідно. Алекс аж очі витріщив від несподіванки. І...ліг білим животом доверху. От так і добре! Вистачить мені поки одного проблемного підлітка.

Взагалі Алекс любить ганяти мокрих ворон (не знаю чому - але саме мокрих) і втішати дітей, які плачуть. Собака-терапевт якийсь! Як тільки чує плач, в стійку, увага й біжимо на плач. Біля дитини аж втроє складається, так вигинається, хвостом мете, в очі заглядає, вуха свої гладити підставляє. Діти, як правило, моментально затихають. Мами навіть не заперечують, коли Алекс ручку там лизне, чи навіть і дитячий писочок. Іноді, на замовлення, Алекс і свою показову програму може виконати: сісти, лягти, лапи подавати. Такий вуличний цирк.

Улюблена наша стежка для прогулянок - поміж двома дитячими садочками. Здається, дитяча метушня нагадує Алексу Катин двір     

Ну, як, в усіх усе в порядку?

Чи когось лизнути треба?

А може я до вас, хлопці?

Отредактировано Alex i Aleksandra (10-11-2012 00:00:25)

Ах, вчора ми познайомилися з Натою, їздили в Голосієво на фотозйомку.

У новому/чужому лісі перше, що побачив Алекс - була білка. І розум моєму хлопчику з ходу відібрало. Кидався на дерева, рвався в синю даль, божеволів від нових запахів, словом, показав, скільки в ньому інстинктів Розбійника.
З повідка було не спустити, сконцентрувати на собі нереально.
Аж доки хоч трохи не стомився.

А коли Алекс втомився, то на вулиці вже стемніло   
Фотосесія вдалася слабо, але модель добряче наскакалися і гарно вдома спали.

Більше того: геть чисто все з"їв, і корм, і навіть вранішній творог, який я не встигла прибрати. Змів, впав, заснув.
Отака у Нати позитивна енергія!  
Надзвичайно тішуся з нашого знайомства!

А вранці Алекс привітав мене поцілунком взасос, довелося йти на аджиліті.
Правильно вибіганий бігль і про дівок менше думатиме.

Випущений на волю, три години літав як Білка-Стрілка

А вдома знову: миска-ліжко.

Що ж, все як у людей: коли голова не зайнята розумними речами, в ній поселяються демони. А рух - це життя.

На вулиці брудно - ноги миємо ретельно, витираємо, сушимо.
Виявилося - Алекс боїться лоскоту!

Тепер у нас є така гра: Алекс сходить з дивана, потягуючись, передні ноги вже на підлозі, а задні - ще на ліжку.
Я лоскочу ці задні, Алекс відсмикує і знову потягується, задоволений. Дуже кумедно

Татьянка,
Кашель живий-здоровий, сьогодні знову не пустив на роботу (вчора була).
При цьому я вже 6 днів на антибіотиках, три дні була під капельницями 
Я рідко хворію, але ця гидота дуже чіпка якась.
У суботу забрала на аджиліті чоловіка, щоб він бігав замість мене.
Але Алекс нізащо не хотів його слухати, все тікав до мене, довелось мені займатися. Добре хоч погода була не найгірша.

Напарників не міняють!

Чоловік сварився, але ж він цілими днями на роботі, а гуляти з Алексом все одно треба, тому краще йому вибігатися на заняттях, ніж нам обом потиху мерзнути, блукаючи вулицями.

А лапки Алекс миє навіть дуже слухняно! Часом в ванну ставлю і миємося солідніше, часом витираємо мокрим рушничком на підлозі у ванній (у Алекса там свій коврик). Алекс любить все, аби тільки ним займалися. І митися, і феном сушитися, і чесатися

У нас на районі є бездомний песик Каштанчик.

Він інший, ніж ті божевільні ватаги диких псів, що нас лякають.
Ходить сам. Біло-руденький, довгошерстий, досить доглянутий, з ошийником.
Трішки вищий Алекса, дріботить дрібненько, легко, навіть вишукано.

Вперше Каштанчика ми з Алексом побачили влітку, він підбіг до Алекса гратися. Ми, ще маленькі, пішли в інший бік, я побоялась приблуди й можливих невідомих болячок. Потім часто бачили Каштанчика здалека. І мене мучило якесь підсвідоме почуття провини.

Про те, що його так звати хтось сказав на вулиці. І те, що в Каштанчика ще не так давно була сім'я. Але хазяйка померла, а такого "приданого", спадкоємці, мабуть, не хотіли - і викинули песика на вулицю. Це буде його перша зима без Людини.

Від літа Каштанчик помітно змарнів. Його шерсть не така розкішна, не така біла, не така руденька. Він більше не спішить гратися.
Мені його шкода до сліз. Але він не підходить, а якби підійшов, то що я мала б зробити?..

Хлопці на стоянці поставили Каштанчику картонну типу будку... підгодовують.

Сьогодні мінус два, а за тиждень буде ще гірше. Дивлюсь на свого Розбійника, який перебирає харчами, ходить у дві школи, його возять машиною, чухають, гладять, хвалять. А Каштанчик...

Розповіла про Каштанчика чоловікові. Каже, давай заберу його до Польщі, у Польщі немає безпритульних псів, там хороші притулки для тварин, де їх підліковують, добре годують, шукають їм нові сім"ї. Напишемо, що Каштанчик з України, безсумнівно, хтось знайдеться.

Що думаєте? Допомогти Каштанчику емігрувати, чи пробувати шукати когось тут?